Він став на бівуак у безплідних мочарах, ліг там поруч із конем, і цілу ніч сухий вітер із пустелі віяв майже безшумно, бо серед тих скель не було відгомону. На світанку вони разом із конем стояли і дивилися на схід, де зачиналося світло, а потім він осідлав скакуна і повів його поритою стежкою через каньйон, де глибоко під купою валунів знайшов водойму. Вода залягла у темряві, і каміння було прохолодне, він спочатку напився сам, а потім приніс воду в капелюсі своєму коню. Після того перевів його через гірський гребінь, і вони пішли далі, чоловік дивився на плоскогір’я на півдні і гори на півночі, а кінь цокотів за ним.
Незабаром кінь почав смикати головою й опиратися. Малюк зупинився і, тримаючи його за недоуздок, оглянув місцевість. Потім побачив тих самих подорожніх. Їхні закривавлені тіла були розкидані на поверхні застиглої лави внизу. Малюк зняв із сідла рушницю, присів і прислухався. Тоді завів коня в тінь скелі, сплутав йому ноги, а потім продовжив спуск крутим схилом скелі.
Покутники лежали порубані й порізані серед каміння в усіх можливих позах. Багато впало біля поваленого хреста, хтось понівечений, хтось без голови. Можливо, вони зібралися під хрестом, шукаючи прихистку, але отвір, у який той хрест встромлено, і пірамідка з каміння довкруг основи вказували на те, що його повалили, а того іншого Христа у капюшоні зарізали та вительбушили, і тепер він лежав зі шматками мотузки, досі прив’язаними до зап’ястків і щиколоток.
Малюк підвівся й оглянув те безлюдне місце, а потім у маленькій ніші в скелі побачив самотню стару жінку, яка стояла на колінах у вицвілій rebozo, опустивши очі.
Він пробрався повз трупи і став перед нею. То була дуже стара жінка, чиє сіре обличчя скидалося на виріб зі шкіри, а в складках одягу зібрався пісок. Вона не звела очей. Хустка на голові сильно вицвіла, але на тканині досі були помітні схожі на патентні знаки зображення зірок і півмісяців та інші невідомі йому символи. Він тихо заговорив до неї. Сказав, що він американець і перебуває дуже далеко від краю, де народився, що у нього немає сім’ї, що він багато подорожував і багацько бачив, що був на війні та пережив багато труднощів. Він сказав, що відвезе її в безпечне місце, до її земляків, які її приймуть, а вона має приєднатися до них, адже не можна залишатися тут, де вона точно помре.
Він став на коліна, тримаючи гвинтівку перед собою, наче жезл. Abuelita, сказав він. No puedes escúcharme?[264]
Він простягнув руку в той маленький грот і торкнувся плеча жінки. Вона злегка поворухнулась усім своїм легким і негнучким тілом. Вона нічого не важила. То була просто висохла мушля, яка померла на цьому місці багато років тому.
XXIII
На рівнинах північного Техасу — Старий мисливець на бізонів — Стада в тисячі голів — Збирачі кісток — Ніч у прерії — Гості — Вуха апачів — Елрод в засідці — Убивство — Виносять мерця — Форт Ґриффін — Вулик — Шоу на сцені — Суддя — Убивство ведмедя — Суддя говорить про старі часи — Підготовка до танців — Суддя про війну, долю та вищість людини — Танцювальна зала — Повія — Нужник і на що там натрапили — Sie müssen schlafen aber Ich muss tanzen[265].
Наприкінці зими тисяча вісімсот сімдесят восьмого року він опинився на рівнинах північного Техасу. Вранці, коли піщаний берег був покритий шаром льоду, він перетнув основний потік Дабл-Маунтін-Форк річки Бразос і в’їхав у темний чагарниковий ліс із чорними покрученими мескитовими деревами. Тієї ночі він отаборився на узвишші, захищеному від вітру деревом, поваленим блискавкою. Тільки-но він розпалив багаття, як побачив у темній прерії ще одне полум’я. Як і його, воно хилилося на вітрі і, як і його, зігрівало самотнього чоловіка.
Там отаборився старий мисливець, який поділився з ним тютюном і розповів про бізонів і засідки, які він робив для полювання на них, про те, як залягав у западині на пагорбі, а довкола валялися вбиті тварини, і стадо починало юртуватися докупи, а ствол рушниці так нагрівався, що шматини для чищення шипіли в дулі, а бізонів були тисячі, десятки тисяч голів, і шкури розтягали над землею буквально на квадратні кілометри, і там працювали групи шкуродерів, змінюючи одна одну впродовж доби, а стрілянина, стрілянина тривала тижнями і місяцями, поки ствол з нарізного не ставав гладким, а приклáд не відвалювався від хвостовика, а їхні руки були жовто-сині до ліктів від забоїв, і шестиколісні фургони, їдучи прерією, скрипіли, запряжені двадцятьма чи двадцятьма двома волами, а сухосолених шкур було тонни і сотні тонн, м’ясо гнило на землі, а повітря гуло від мух, а ще там були стерв’ятники та круки, і ночі, коли оскаженілі вовки гарчали, годуючись мертвечиною, і потім у ній валялися, були жахливими.
265
Ви маєте спати, а я маю танцювати