Я бачив, як туди їздили студебекерівські фургони, запряжені шістьма чи вісьмома волами, які не везли нічого, крім свинцю. Просто чистий галеніт[266]. Тоннами. Тільки на землі між річкою Арканзас і Кончос лежало вісім мільйонів туш, бо саме стільки шкур доставили до залізниці. Два роки тому ми вийшли з Ґриффіна на останнє полювання. Прочесали весь край. Шість тижнів. Нарешті знайшли стадо із восьми тварин, убили їх, а тоді повернулися назад. Вони всі зникли. Усі, кого колись створив Бог, зникли, ніби їх ніколи і не було.
Вітер розвіяв безладні іскри. Навколо лежала тиха прерія. За межами вогнища було холодно, ніч стояла ясна, падали зірки. Старий мисливець натягнув на себе ковдру. Цікаво, чи існують інші світи, подібні до нашого, запитав він. Чи наш світ такий один?
Він натрапив на збирачів кісток після трьох днів блукань краями, яких раніше не бачив. На сухій і ніби випаленій рівнині стояли чорні деформовані деревця, заселені воронами, і всюди виднілися зграї обідраних мішанців шакалів з вовками і потріскані, вибілені сонцем кістки зниклих стад. Він зліз з коня і повів його. Де-не-де серед реберних дуг лежали плескаті кружальця потемнілого свинцю, мов старі медальйони якогось мисливського ордена. Вдалині повільно йшли запряжені воли і глухо скрипіли навантажені фургони. У ці тачки збирачі й скидали кістки, розбиваючи ногами пропечену архітектуру і розрубуючи сокирами великі кістяки. На фургонах, якими прокладали шлях у блідій пилюці, стукотіли костомахи. Він дивився, як вони його проминають, люди обдерті й бруднющі, воли з натертими шиями та на позір оскаженілі. З ним ніхто не говорив. Удалині він побачив валку фургонів, що прямувала на північний схід, ущерть завантажених хитким тягарем кісток, а далі на півночі були інші групи збирачів, зайнятих своєю справою.
Він сів на коня і поїхав. Кістки складали у вали заввишки три метри і завдовжки кількадесят, у величезні конічні пагорби, увінчані міткою чи тавром їхніх власників. Він наздогнав одну гуркотливу тачку з хлопчиком, який сидів на найближчому до коліс волові і правував привіжкою і пугою. На горі черепів і тазових кісток сиділи ще двоє юнаків і скоса на нього позирали.
Вночі їхні вогнища поцяткували всю рівнину, і він сидів спиною до вітру, пив із армійської фляги й вечеряв жменею підсмажених зерен кукурудзи. Зусібіч у тій місцевості долинало виття і гавкіт виголоднілих вовків, а на півночі тиха блискавка застромила розбиту лютню на темному краю світу. У повітрі пахло дощем, але не дощило, в темряві його проминали скрипучі вози з кістками, наче потемнілі кораблі, і він відчував запах волів і чув їхнє дихання. Усюди кисло тхнуло кістками. Майже опівночі, коли він згорбився над вугіллям, його гукнули якісь люди.
Підходьте, сказав він.
Вони вийшли з темряви, похмурі сіромахи в шкурах. Всі зі старими армійськими рушницями, і лише один із гвинтівкою на бізонів, усі без курток, і лише в одного були чоботи зі необробленої шкіри, повністю здертої з ноги якоїсь тварини, на носаку туго перев’язані сухожиллям.
Добривечір, незнайомцю, крикнув старший хлопчик.
Він подивився на них. Четверо хлопчаків і один підліток, вони зупинилися й облаштувалися на межі світла і темряви.
Підходьте, повторив він.
Вони почовгали до нього. Троє присіли, а двоє так і лишилися стояти.
А де ж твоє приладдя? запитав один.
Він не по кістки.
А мо’ маш десь при собі тютюну пожувати, га?
Він похитав головою.
І віскі випити, вважай, теж нема.
Та нема в нього віскі.
А куди ти прямуєш, містере?
Ік Ґриффіну, нє?
Він оглянув їх. Так, відповів він.
Закладаюся, до повій зібрався.
Та не їде він до повій.
Там повно повій, у Ґриффіні-то.
Чорт, та він, мабуть, там бував більше за тебе.
Ти був у Ґриффіні, містере?
Ще ні.
Повно повій. Повно, донесхочу.
Кажуть, що коли вітер правильно дме, то навіть за день дороги від них можна трипера піймати.
Вони всідаються на дереві перед цейво тамтим своїм домом, а ти лиш очі звів і бачиш їхні блумери[267]. Я на тамтому дереві з вечора їх аж вісімко нарахував. Всядуться ото, як єноти, курять свої цигарки та гукають тобі.
267
Коротка широка спідниця у поєднанні з панталонами, прихопленими на щиколотці гумкою або шнурком.