Суддя, здається, образився. Іти? запитав він.
Чоловік кивнув. А тоді потягнувся до капелюха на шинквасі, взяв його, але не підняв і нікуди не пішов.
Хто не захотів би стати танцюристом, якби мав таку можливість, сказав суддя. Це чудова річ, танці.
Жінка стала навколішки й обійняла дівчинку. Свічки бризкали лоєм, а мертвий ведмідь лежав великим волохатим пагорбом у своєму криноліні, наче якесь чудовисько, убите під час вчинення протиприродних дій. Суддя наповнив високу склянку біля свого капелюха й підштовхнув її вперед.
Випий, сказав він. Випий. Може, сієї ночі душу твою візьмуть у тебе[269].
Чоловік подивився на склянку. Суддя всміхнувся і махнув йому пляшкою. Тоді чоловік узяв склянку і випив.
Суддя спостерігав за ним. Ти завжди думав, що коли не говорити, тебе не впізнають?
Ти ж мене побачив.
Суддя не відреагував на його слова. Я впізнав тебе, коли вперше побачив, але ти мене розчарував. І тоді, і зараз. І все-таки, зрештою, ти тут зі мною.
Я не з тобою.
Суддя повів безволосою бровою. Ні? запитав він. Він спантеличено, але з хитринкою роззирнувся довкола, лицедій з нього був непоганий.
Я тебе тут не вистежував.
А що ти тут робив? запитав суддя.
А нащо ти мені? Я прийшов сюди з тих же причин, що й інші.
І яка була причина?
Причина чого?
Що ці чоловіки тут.
Вони прийшли сюди розважитися.
Суддя витріщився на нього. Він почав вказувати на різних людей у кімнаті, запитуючи, чи вони тут, бо хочуть розважитися, і чи взагалі знають, навіщо сюди прийшли.
Не кожному потрібна причина, щоб десь бути.
Саме так, погодився суддя. Вони не повинні мати причин. Але через їхню байдужість загальний порядок аж ніяк не змінюється.
Він уважно подивився на суддю.
Скажу інакше, мовив суддя. Якщо вони справді не мають жодних причин, і все-таки вони тут, чи не означає це, що вони тут, бо в когось іншого є причина? І якщо так, ти здогадуєшся, хто цей інший?
Ні. А ти здогадуєшся?
Я його добре знаю.
Він знову наповнив високу склянку, а сам випив із пляшки, витер рота й обернувся, щоб оглянути кімнату. Це таке собі оркестрування події. Власне, підготовка до танців. Свого часу учасникам повідомлять про їхні ролі. Поки ж їм досить прийти. Бо ж танець — це те, чим ми переймаємося, і він має свою послідовність кроків, історію і фінал, а тому танцюристам не обов’язково мати це в собі. У будь-якому разі історія всіх не є історією кожного чи навіть їхньою сумою, і ніхто з тутешніх, зрештою, не зможе збагнути причини своєї присутності, бо вони навіть не знають, у чому полягає ця подія. Насправді, якби хтось із них знав, він міг би й не прийти, і, як бачиш, це не може бути частиною плану, якщо той план узагалі існує.
Він усміхнувся і блиснув великими зубами. А тоді випив.
Подія, церемонія. Її оркестрування. Уже увертюра позначена певною рішучістю. Включно з убивством великого ведмедя. Те, що станеться сьогодні ввечері, не видасться дивним або незвичним навіть тим, хто сумнівається в правильності того, як події змінюють одна одну.
Отже, церемонія. Можна стверджувати, що немає категорій, яким не були б притаманні церемонії, просто існують церемонії вищих чи нижчих рівнів, спираючись на цей аргумент, скажемо, що цю масштабну церемонію, можливо, частіше називають «ритуалом». Ритуал передбачає кровопролиття. Ритуал, який не відповідає цій вимозі, є лише удаванням ритуалу. І кожен одразу ж розпізнає у ньому фальш. Не сумнівайся. Це відчуття в грудях, яке викликає дитячий спогад про самотність, наприклад, коли інші пішли, і ти залишився грати сам. Одноосібна гра без суперника. Де під загрозою лише правила. Не відвертайся. Ми ж тут не загадками розмовляємо. Ти-то точно якнайкраще знаєш це почуття — порожнечу і відчай. Хіба не проти цього ми повстаємо, коли беремо до рук зброю? Хіба кров не той інгредієнт, що зміцнює розчин, який нас скріплює? Суддя нахилився ближче. Як думаєш, що таке смерть, чоловіче? Про кого ми говоримо, коли йдеться про людину, яка була і якої більше немає? Це безглузді загадки чи щось у юрисдикції кожної людини? Що таке смерть, як не чинна сила? І на кого вона спрямована? Подивись на мене.
Не люблю такої маячні.
І я. І я теж. Потерпи мене. Подивись на них зараз. Вибери когось, будь-кого. Отого. Бачиш? Той, що без капелюха. Ти знаєш про його погляди на світ. Це видно з його обличчя, пози. Але його скарги на те, що життя — то невигідна оборудка, приховують реальну ситуацію. Бо ж люди роблять не те, чого він хоче. Ніколи не робили і не будуть. Отак йому ведеться, в його житті так багато перешкод і труднощів, і запланована спочатку архітектура настільки змінилася, що він став фактично ходячою руїною, ледь гідною бути домом для людського духу. Чи може вона, така людина, сказати, що проти неї не замислили зла? Що немає ні влади, ні сили, ні причини? Який єретик може сумніватися в чинній силі і водночас у самому позивачеві? Він справді вірить, що уламки його існування не можуть успадкувати чи відчужити інші? Що немає ні застави, ні кредитора? Що і боги помсти, і боги співчуття однаково сплять у своїх склепах, і незалежно від того, закликаємо ми до обліку чи знищення гросбухів, відповіддю нам буде те саме мовчання, і тільки це мовчання і пануватиме? З ким він розмовляє, чоловіче? Ти його бачиш?
269
Алюзія на слова: «Рече ж йому Бог: Безумний, сієї ночі душу твою візьмуть у тебе; що ж надбав єси, кому буде?» (Лк. 12:20).