Низьке походження хлопця контрастує зі значно вищим, хоч і туманним родоводом Голдена, тією «таємницею лона і гросбухів». Суддя — споконвічна істота без початку і кінця, і кожен дослідник, який волів би його розгадати, «не виявив би жодного сліду того найвіддаленішого від нас атавістичного яйця, яке і вважалося б почином судді». І саме тому більшість персонажів «Кривавого меридіана», особливо жертви, споріднені з малюком. Так загін Ґлентона біля річки Накосарі вирізав ціле пуебло мексиканців, чиї скальпи, зрештою, спалив, щоб приховати свій злочин, лишивши тільки «обвуглений згусток їхніх претерітських життів» («preterite lives»). Слово, безперечно, з лексикону Томаса Пінчона, зокрема воно трапляється у романі «Веселка тяжіння». Персонаж на ім’я Вільям Слотроп написав трактат «Про Претеріцію» — «одну з перших книжок не просто заборонених, а й урочисто спалених у Бостоні»[296]. Претеріція у Пінчона — це певне переосмислення кальвіністської концепції напередвизначення, згідно з якою людство поділяється на еліту (обраних) і претерітів (обійдених). Претеріти — це ті, кого «Господь забув, обираючи небагатьох для спасіння». Та не варто забувати, що без них не може бути обраних: «Ісус був для обраних тим, ким Юда Іскаріот — для претерітів. Будь-що у Творінні має рівнозначний і протилежний відповідник, то чому Ісус має бути винятком? А якби Слотропова єресь мала досить часу для зміцнення та розвитку? — можливо, тоді було б менше злочинів в ім’я Ісуса і більше милосердя в ім’я Юди Іскаріота?» В якомусь сенсі «Кривавий меридіан» — це продовження цієї єресі. Так суддя, вочевидь представник умовної еліти, називає малюка зрадником, тобто новітнім Юдою, адже малюк відмовляється жити за брутальними законами безжального життя, «танцювати», якщо використовувати термінологію Голдена. Літературознавець Рік Воллак[297] порівнює суддю з багаторуким танцюристом Шивою, тобто богом-руйнівником.
В третьому епіграфі Кормак Маккарті наголошує на багатотисячолітній історії жорстокості, та в самому романі нема жодної сцени того, як малюк бере участь у різанині. Хоча вже в чотирнадцять років «десь углибині у ньому визріває смак до безглуздого насильства»[298]. Це не означає, що малюк ніяк не реалізує цього нахилу, просто автору важливо підвести до фінального обвинувачення судді: «Ти не вбивця […] І не боєць. Тканина твого серця з дефектом […] Ти один бунтував. Ти один зберіг милосердя до язичників у якомусь куточку своєї душі». Малюк — влучний стрілець, але, як правило, він убиває, лише коли захищається. Тоді як Голден не боїться смерті та її наслідків: з голомозого судді неможливо зняти скальп. Імовірно, саме так слід розуміти його твердження, що він ніколи не помре. Зрештою, Голден уже виглядає як людина без скальпа, що нібито пережила смерть. Цікаво, що в мемуарах Чемберлена суддя не мав лише вусів і бороди, на ілюстраціях до «Моєї сповіді…» його зображено з довгим темним волоссям.
Маккарті майстерно грає з попередніми текстами, то цитуючи їх, то домислюючи. Літературознавці зауважують те, яку велику роль у романі відіграють повтори: словесні, образні, на рівні і персонажів (наприклад, два Джексони), і епізодів. Тавтологія — ознака епічно-архаїчного, зокрема біблійного стилю, але Маккарті використовує цей художній засіб непослідовно. Так на перших сторінках опис малюка — це нагромадження повторів: «Бліде, тонке [дитя] у розідраній сорочці з тонкої тканини» («Не is pale and thin, he wears a thin and ragged linen shirt»). Так само до повторів Маккарті вдається й далі: «сам він невеличкий, але з великими зап’ястками та кулаками»[299] («Не is not big but he has big wrists, big hands»). Пізніше у тексті такі редуплікації стають значно складнішими й охоплюють цілі епізоди. Крістофер Форбіс зафіксував понад 60 повторів, що вже скидається на авторський структурний принцип. Форбіс називає роман паліндром і стверджує, що повторювані епізоди розташовані в «Кривавому меридіані» дзеркально, симетрично, у «знаково схожих контекстах». І найцікавіше, що в самому центрі роману є речення зі здвоєним образом: «Суддя був взутий у чудово відполіровані сірі чоботи з лайки, а в руці він тримав панамку, так старанно зшиту з двох однакових менших капелюхів, що стібків було майже не видно»[300].
Символи в романі — окрема складна тема. Джон Сепич зауважує, що згадані в одній зі сцен карти Таро пророкують долю персонажів або певного мірою підказують, як їх розуміти. Так малюк двічі натрапляє на карту Четвірка кубків, яка означає задоволення й успіх, радощі, поєднані із певним дискомфортом і тривогою. У кабалістичній інтерпретації четвірка позначена єврейським словом, що означає милосердя. А в останньому розділі малюк випиває три келихи із суддею, але відмовляється від четвертого, коли йому пізніше пропонує випити повія.
297
Wallach R. Judge Holden, «Blood Meridian»’s Evil Archon I I Sacred Violence. Vol. 2: Cormac McCarthy’s Western Novels / Ed. by Wade H. Hall, Rick Wallach. El Paso: Texas Western Press, 2002.
298
Від англ. «mindless violence». Знаково, що спочатку в чернетках було «mindless rapacity» («безглузда хижість»).
299
На противагу цьому суддю описано так: «У нього було спокійне і дивовижно дитяче обличчя. Малі руки».
300
Дещо менш переконливо Крістофер Форбіс висновує, що капелюх є центральним образом роману, але будьмо поблажливі до натхненних дослідників. Forbis Ch. Of Judge Holden’s Hats; or The Palindrome in Cormac McCarthy’s «Blood Meridian». Режим доступу: www.johnsepich.com/documents/palindrome.pdf