Той захитав головою.
Якого біса, і що це означає? Це ж не буйволи?
Ні. Думаю, мабуть, коні.
Дай-но мені трубу.
Мексиканець передав трубу капітану, і той знову обстежив крайнебо, потім склав її, натиснувши долонею, поклав до кошика, підняв руку, і вони рушили далі.
Виявилося, що то була худоба, мули і коні. Кілька тисяч голів, які наближалися до загону під гострим кутом. Під вечір вершників уже можна було розгледіти неозброєним оком — жменька обірваних індіанців, які верхи на спритних мустангах стримували стадо з країв. Були й інші в капелюхах, певно, мексиканці. Сержант притримав коня, щоб порівнятися з капітаном.
Що думаєте, капітане?
Я думаю, що ця купка варварів — крадії худоби, ось що я думаю. А ти що?
Таки схоже.
Капітан знову розсунув трубу. Гадаю, вони нас помітили, сказав він.
Вони нас помітили.
Скільки вершників ти бачиш?
З десяток.
Капітан постукав по приладу долонею в рукавичці. Не схоже, що це їх непокоїть, ага?
Так, сер. Не схоже.
Капітан похмуро всміхнувся. Може, до вечора ми ще побачимо тут якусь забаву.
У завісі жовтого пилу їх уже почали проминати перші тварини, сухорляві, з випнутими ребрами, худоба з рогами різної довжини і форми, жодна тварина не схожа на іншу, маленькі кістляві мули, чорні, як сажа, підштовхували один одного, задираючи схожі на дерев’яний молоток голови над спинами передніх, потім знову бики і корови, і нарешті перший з погоничів пронісся вздовж краю, тримаючи стадо між собою і загоном вершників. За ними з’явився табун з кількох сотень мустангів. Сержант визирав Канделаріо. Він пропустив увесь загін уперед, але так його і не побачив. Тоді приспішив коня крізь колону і виїхав на дальній край. Решта погоничів наближалася крізь куряву, капітан розмахував руками і щось кричав. Мустанги повернули вбік від стада, і погоничі направили їх просто на озброєний загін, що трапився їм на рівнині. Крізь пил уже можна було розрізнити на шкірі мустангів, як проявлення обрисів попередньої роботи крізь ґрунтовку на полотні, намальовані шеврони, руки, схід сонця, птахів, риб, найрізноманітніших і за формою, і за кольором, а тепер поверх тупоту непідкованих копит зачувся пронизливий звук кен — флейт з людських кісток, і дехто із загону почав задкувати, інші розгублено збивалися докупи, коли раптом з-за невидимих боків мустангів верхи постала казкова орда, озброєна піками і луками зі щитами, прикрашеними друзками розбитих дзеркал, що тисячами розокремлених сонць засліплювали очі супротивників. Легіон жахіть у кілька сотень вояк, напівголих або у вбранні аттичної чи біблійської давнини, чи в одежі, створеній хворою уявою: закутані в шкури тварин і вишукані шовки, предмети військового одягу, що досі зберігали плями крові колишніх власників, однострої вбитих драгунів, кавалерійські мундири з аксельбантами і галунами, хтось у циліндрі, хтось з парасолькою, хтось у білих панчохах і в забризканій кров’ю весільній вуалі, хтось у головному уборі з журавлиним пір’ям, хтось у шоломах із сириці, увінчаних рогами чи то бика, чи то буйвола, хтось у фраку задом наперед на голе тіло, хтось в обладунках іспанського конкістадора з глибокими вм’ятинами на нагруднику і наплічниках від давнішніх ударів булавою або шаблею, завданих десь в іншій країні людьми, чиї кістки давно перетворилися на порох, у багатьох у коси вплетена шерсть інших тварин так, що ті тягнулися по землі, а вуха і хвости їхніх коней прикрашені клаптиками барвистої тканини, у когось голова коняки повністю пофарбована кармазиново-червоним, а обличчя всіх вершників розмальовані так барвисто і гротескно, що вони скидалися на загін до смерті кумедних клоунів-верхівців, що завиває варварською мовою і несеться просто на них, наче орда з пекла, навіть страшніша за геєну вогненну, якою лякають християни, вони зловісно кричали і скімлили, оповиті димом, як паруваті істоти в незнаних людині краях, де блукає погляд, смикаються губи і тече слина.
О Боже, вихопилося в сержанта.
Деренчливий потік стріл затопив загін, рекрути захиталися і почали падати з коней. Ті ставали дибки і кидалися вперед, а монгольська орда обійшла їх з флангу і тепер налетіла з піками.
Загін зупинився, пролунали перші постріли, і сірий дим з гвинтівок заклубочився у куряві, а в рядах нападників виникли прогалини. Кінь малюка осів під ним, протяжно видихнувши. Він уже вистрілив і тепер сидів на землі, намацуючи підсумок. Поруч був чоловік, у якого з шиї стирчала стріла. Він трохи схилився, начебто молився. Малюк, потягнувшись до скривавленого вістря з óбідної сталі, помітив, що в чоловіка з грудей стирчало оперення ще однієї стріли, тож він був мертвий. Усюди лежали коні, з-під яких видиралися чоловіки, він побачив побратима, який, сидячи, перезаряджав гвинтівку, а з вух у нього струменіла кров, він бачив, як хлопці, розімкнувши револьвери, міняли порожні барабани на запасні, він бачив, як хлопці, падаючи навколішки, чіплялися за свої тіні на землі, він бачив, як чоловіків пронизували піками і хапали за волосся, знімаючи на ходу скальпи, він бачив, як бойові коні затоптували тих, хто впав, а малий біломордий мустанг з більмом на оці випірнув з мороку, клацнув зубами, як собака, перед його обличчям і щезнув. Дехто з поранених очманів і не розумів, де він, дехто зблід під маскою пилу, дехто наклав у штани або зсудомленими кроками йшов назустріч дикунським списам. На них накочувався несамовитий фриз, на вістрі якого неслися кінські голови з косими очима і сточеними зубами, на кінських спинах сиділи голі вершники зі жмутками затиснутих у зубах стріл, а їхні щити виблискували у куряві, хвиля врізалася у дальній фланг зім’ятих рядів під виття кістяних флейт, звисаючи з сідел, зачепившись п’ятою за ремінь на холці, вони натягували тятиви своїх коротких луків під витягнутими шиями мустангів, аж поки увесь загін не оточили і не розрізали навпіл, а потім, розігнувшись у сідлах, як пружинні ярмаркові фігурки, — в деяких на грудях були намальовані потворні морди, — вони накидалися на збитих з коней англосаксів, пронизуючи тих списами, забиваючи дрючками, зістрибуючи з мустангів з ножами і чудернацько пересуваючись на напівзігнутих ногах, як створіння, змушені пересуватися по-чужому, вони зривали з мертвих одяг, хапали за волосся і, проводячи лезами навкруг черепа як живих, так і мертвих, здіймали скривавлені скальпи, шматували і свіжували голі тіла, відрубували кінцівки, голови, патрали незвично білі тулуби, розкидали повними жменями нутрощі й геніталії, дехто з дикунів так замастився кров’ю, що, здавалося, ніби вони викачалися в ній, як собаки, а дехто накидався на напівмертвих і вдавався до мужолозтва, гучними криками привертаючи увагу товаришів. Потім з диму і пилу, звідки чулося тупотіння, виринали коні вбитих і починали кружляти, ляпотіла шкіряна упряж, колихалися розкуйовджені гриви, очі закочувалися від жаху до білків так, що скидалися на очі сліпців, спини й боки деяких були всіяні стрілами, наче пір’ям, а деякі, наскрізь пронизані піками, шпорталися, блювали кров’ю, тинялися колом на місці жорстокої бойні, а потім, брязкаючи, зникали з поля зору. Пил, припорошуючи мокрі неприкриті голови скальпованих, зупиняв кровотечу, і вони лежали з бахромою волосся нижче ран і тонзурою до кості, як скалічені голі ченці, а навкруги у просякнутій кров’ю пилюці стогнали і белькотіли щось нерозбірливе смертельно поранені і пронизливо кричали коні.