На плечах в нього була ковдра, рукав сорочки розідраний і темний від крові, і він притискав ушкоджену руку до грудей другою рукою. Його звали Спроул.
Урятуватися пощастило вісьмом. В його коня влучило кілька стріл, і він провалився під вершником у темряві, інші ж поскакали далі, серед них і капітан.
Вони сиділи пліч-о-пліч поміж брил і дивилися, як унизу рівниною подовжується день.
Щось лишилося з речей? запитав Спроул.
Малюк сплюнув і похитав головою. Потім поглянув на Спроула.
Що з рукою?
Той притиснув її до себе. Бачив і гірше, сказав він.
Вони сиділи і дивилися на безмежні піски, скелі й вітер.
Що то хоч за індіанці були?
Не знаю.
Спроул зайшовся кашлем у кулак і знову притулив до себе скривавлену руку. Щоб я був проклятий, якщо це не попередження християнам, сказав він.
Вони пролежали в тіні кам’яної кишені до обіду, видовбавши у сірій вулканічній пилюці нішу для сну, а опівдні спустилися в долину і пішли стежкою війни, зовсім крихітні, і рухалися вони надзвичайно повільно серед безмежних просторів.
Надвечір’ям вони піднялися до іншого крайового прискалка, і Спроул вказав на темну пляму на голому камені стрімчака. Подібна на кіптяву від давніх багать. Малюк затулив очі від сонця. Зубчасті стіни каньйону коливалися від спеки, як брижі завіси.
А коли то джерельце? припустив Спроул.
Надто далеко.
Гаразд, якщо бачиш воду ближче, тільки скажи.
Малюк позирнув на нього, і вони вирушили туди.
До стрімчака їм належало подолати улоговину, де на шляху доводилося оминати уламки скель, шлак і смертоносні багнети юки. Кущики на сонці вигоріли до чорного й оливкового кольорів. Подорожні спотикалися на порепаній глині висохлого річища. Відпочивали й ішли далі.
Джерельце було високо між виступами, і краплі ґрунтової води падали на лискучу чорну скелю, а мавпячі квіти і смертельні камасії[40] висіли маленьким небезпечним садом. Вода тоненькою цівкою збігала на саме дно каньйону, і вони по черзі припадали до каменю губами, наче прочани до мощей.
Ніч вони провели трохи вище у неглибокій печері, старому релікварії з розкиданими по кам’яній долівці уламками кременю, кругляками, намистом з черепашок, відполірованими кістками і вуглинами давніх вогнищ. Від холоду вони сховалися під одну ковдру, Спроул тихо кашляв уночі, і час від часу вони прокидалися, щоб спуститися і напитися біля каменю. Ще до зорі вони рушили в дорогу, і світанок застав їх знову на рівнині.
Вони йшли слідом, залишеним військовим загоном, й опівдні надибали здохлого мула, тварину добили пікою і кинули, а невдовзі надибали ще одного. Стежка між скелями ставала дедалі вужчою, і незабаром вони натрапили на кущ з повішеними немовлятами.
Вони зупинилися пліч-о-пліч, хитаючись від спеки. Цим маленьким страждальцям — їх було сім чи вісім — проштрикнули горло під нижньою щелепою і повісили на обламаних суках мескитового дерева, і вони дивилися у чисте небо порожніми очницями. Голомозі, бліді і роздуті, вони скидалися на личинок якоїсь незбагненної істоти. Вигнанці почвалали далі, озираючись. Ніщо не поворухнулося. Опівдні вони вийшли до селища на рівнині, де ще досі курилися руїни, а навкруги панувала смерть. Здалеку селище виглядало, як велетенська розбита піч для випалювання цегли. Вони доволі довго стояли під стінами, дослухаючись до тиші, а потім увійшли.
Неквапливо пройшлися багнистими вуличками. Кози і вівці, зарізані у своїх загородах, мертві свині у багнюці. Вони пройшли повз вальковані халупи, де у дверях і на долівках лежали вбиті люди в різноманітних позах, голі, роздуті, дивні. Вони знайшли тарілки з недоїдками, звідкілясь виліз кіт, вмостився на сонці і байдуже спостерігав за ними, скрізь у досі гарячому повітрі дзижчали мухи.
Вулиця вивела їх на площу з лавами і деревами, де чорним смердючим кублом юрмилися грифи. Посеред площі лежала мертва коняка, а у дверях курчата дзьобали розсипану їжу. На місці проваленого даху жевріли обвуглені балки, а у проймі церковних дверей стояв віслюк.
Вони всілися на лаву, і Спроул, притуливши поранену руку до грудей, почав розхитуватися туди-сюди, мружачись від сонця.
Що думаєш робити? поцікавився малюк.
Води б знайти.
А крім цього?
Не знаю.
Не хочеш спробувати повернутися?
До Техасу?
Не знаю, куди ще?
Ми нізащо не дійдемо.
Добре, кажи свої варіанти.
Мені нічого сказати.
Він знову закашлявся. Здорову руку він тримав на грудях, наче задихався.
Що в тебе, застуда?
У мене сухоти.
Сухоти?