Малюк лежав на похилому дні фургона. Уночі було холодно, і він, підібгавши коліна, вкрився шкурою, від якої тхнуло пліснявою і сечею, усю ніч малюк то засинав, то прокидався, усю ніч не замовкали собаки, а на світанку закричали півні, і він почув на дорозі кінський тупіт.
Щойно трохи розвиднілося, на нього почали сідати мухи. Вони лізли до обличчя, від чого малюк прокидався і відганяв їх. Невдовзі він сів.
Фургон стояв на порожньому подвір’ї з валькованими стінами, а поруч була халупа з очерету і глини. Навколо ходили кури, квоктали і рилися у землі. З халупи вийшов маленький хлопчик, стягнув штани і висрався на подвір’ї, піднявся і повернувся до будівлі. Малюк подивився на Спроула. Той лежав обличчям до стінки фургона. Ковдра вкривала його наполовину, і по ньому повзали мухи. Малюк нахилився, щоб його розтормошити. Спроул був холодний і задубілий. Мухи злетіли, а потім знову повсідалися.
Малюк стояв за фургоном і сцяв, коли раптом на подвір’я ускочили вояки. Вони схопили його і зв’язали за спиною руки, зазирнули до фургона, перекинулись між собою кількома фразами, а потім вивели малюка на вулицю.
Його привели до будівлі із саману і кинули до порожньої кімнати. Він усівся на підлозі, за вартового був хлопець з дикими очима і старим мушкетом. Незабаром вояки знову з’явилися і забрали його.
Його вели вузькими глиняними вуличками, і було чутно, як десь дедалі гучніше грають фанфари. Спочатку поруч бігли дітлахи, потім до них долучилися старі, і врешті-решт і ціла юрба смаглявих від засмаги селян, усі в білій бавовняній одежі, як персонал божевільні, жінки були з нарум’яненими червоною вохрою обличчями, вдягнені у темні rebozos[48], у деяких було видно груди, вони курили маленькі сигари. Юрба все збільшувалася, і конвоїри з фузеями на плечах сердито зиркали і гримали на тих, хто ліз, штовхаючись, наперед, так вони пройшли вздовж високої церковної стіни із саману і вийшли на площу.
Ярмарок був у розпалі. Виступ мандрівної лікарської трупи[49], простацький цирк. Вони проминули клітки з міцної лози, забиті гадюками, величезними, лаймового кольору зміями з якихось південних широт, або вкритими бульбашками ящірками з чорними пащами, вологими від отрути. Високий і худий старий прокажений набирав з банки повні жмені стьожкових червів і викрикував назви ліків проти них, малюка і конвоїрів зусібіч затиснули нахабні аптекарі, і, пролізши крізь юрбу гендлярів і жебраків, вони зрештою дійшли до столика, на якому стояв бутель з чистим мескалем. У цій посудині плавала людська голова, волосся звивалося у рідині, очі на блідому обличчі були закочені під лоба.
Малюка виштовхали наперед, волаючи та жестикулюючи. Mire, mire[50], вигукував конвой, тицяючи пальцями. Він стояв перед бутлем, конвоїри вимагали, щоб малюк уважно роздивився, і задля цього постійно нахиляли посудину, щоб голова повернулася до нього обличчям. Голова належала капітану Вайту. Ще нещодавно він воював з язичниками. Малюк дивився у потоплені невидющі очі колишнього командира. Він озирнувся на селян, на вояків, усі дивилися на нього, малюк сплюнув і витер губи. Він мені ніхто, сказав малюк.
Його з трьома іншими вцілілими після походу обідранцями помістили у старий кам’яний кораль. Приголомшені, вони сиділи попід стіною, мружилися або тинялися по периметру засохлими рівчаками, що лишилися від копит мулів і коней, блювали і срали, а дітлахи тюкали з парапету.
Малюк зійшовся з худим хлопцем з Джорджії. Я гибів, як пес, розповідав хлопець. Перелякався, що вмру, а потім, що не вмру.
Я бачив вершника на капітанському коні там, у горах, сказав малюк.
Ага, сказав хлопець з Джорджії. Вони його вбили, і Кларка, і того іншого, ніколи не знав, як його звуть. Ми прибуваємо до міста, і вже наступного дня вони кидають нас до calabozo[51], і цей самий сучий син заявляється туди з конвоїрами, регочуть, п’ють, грають у карти, він і його jefe[52], на капітанського коня і його пістолети. Гадаю, голову капітана ти зобачив.
Зобачив.
Найгірше, що я за все життя зобачав.
Її, мабуть, замаринували вже давним-давно. Якби і мою замаринували, було б справедливо. Через те, що злигався з таким дурнем.
Упродовж дня вони переходили від стіни до стіни, ховаючись від сонця. Хлопець з Джорджії розповів йому, що задубілі мертві тіла його побратимів виставлені на базарних прилавках, щоб усі дивилися. А в калюжі валяється безголове тіло капітана, напівз’їдене свинями. Він витягнув ногу і п’ятою видовбав у землі зручну ямку. Вони вирішують, як відправити нас до Чіуауа, сказав він.
49
Шоу, популярні в США в 1850-х — 1930-х роках, які рекламували нібито чудодійні ліки й еліксири.