Вони стали табором на головному майдані, розігнавши сонних птахів і зачадівши тополі своїми багаттями, сяйво від полум’я дісталося найвіддаленіших закутків злиденного містечка і привабило до себе навіть сліпців, що, простягнувши руки, шкандибали до цього на позір денного світла. Ґлентон з суддею та братами Браунами вирушили до асьєнди генерала Зулоаґи[78], де їх прийняли і запросили на вечерю, і так ніч минула без пригод.
Уранці, коли вони вже осідлали коней і зібралися гуртом на площі, щоб продовжити свою подорож, до них підійшла родина мандрівних фокусників, яка шукала можливості безпечно дістатися вглиб країни аж до міста Ханос. Ґлентон оглянув їх зі свого місця на чолі колони. Чоловік з дружиною, хлопець-підліток і дівчинка, з ними ще три віслюки із пошарпаними саквами на спинах, де зберігалося їхнє барахло. Одягнені в клоунські костюми з вишитими зірками і півмісяцями колись крикливих кольорів, що поблякли та зблідли від дорожнього пилу, вони виглядали справжніми вандрівниками, яких доля закинула в цей зловісній край. Стариган підійшов і взяв коняку Ґлентона за повід.
Забери руки від коня, гаркнув Ґлентон.
Стариган не говорив англійською, але зробив, що йому наказали. І перейшов до суті справи. Жестикулюючи, тицьнув у бік інших, що чекали позаду. Ґлентон глянув на нього, чи чув він узагалі бодай щось? Він перевів погляд на хлопця та двох жінок, потім знову позирнув на чоловіка.
Хто ви такі? запитав він.
Стариган повернувся до Ґлентона одним вухом і поглянув на того, роззявивши рота.
Я запитую, хто ви такі? Якась кумедія?
Той знову поглянув на решту.
Вистава, повторив Ґлентон. Bufones.
Обличчя старого просяяло. Si, сказав він. Si, bufones. Todo. Він звернувся до хлопця. Casimero! Los perros![79]
Хлопець підбіг до одного з віслюків і почав щось витягати з барахла. Він повернувся з двома зовсім лисими істотами пісочного кольору з кажанячими вухами, трохи більшими за щурів, підкинув їх і спіймав, а далі вони почали, як шалені, виписувати піруети на його долоні.
Mire, mire![80] вигукував старий. Він спритно виловив з кишень чотири дерев’яні кульки і почав жонглювати ними перед мордою коняки Ґлентона. Коняка пирхнула і підняла голову, а Ґлентон нахилився у сідлі та сплюнув, а потім витер рот тильним боком долоні.
Що за дрисня, прохопився він.
І далі жонглюючи, чоловік щось вигукував через плече до жінок, собаки й далі танцювали, а жінки почали готувати якийсь номер, але тут Ґлентон заговорив до старигана.
Досить уже цього дурного лайна. Хочете з нами, ставайте позаду. Я нічого вам не обіцяю. Vamonos[81].
І торкнув коня. Загін із брязкотом зрушив з місця, і жонглер побіг до жінок, підганяючи їх до віслюків, а хлопець із собаками під пахвами, витріщившись, закляк, аж доки стариган не гаркнув на нього. Вони їхали крізь юрбу повз гори шлаку і циндри. Натовп проводжав їх поглядом. Деякі чоловіки узялися за руки, наче коханці, а мала дитина тягла за собою на поворозці сліпця туди, де краще видно.
Опівдні вони по кам’янистому дну вбрід перейшли річку Касас-Ґрандес і поїхали вздовж заплави понад висхлим джерелом повз усіяну кістками місцину, де мексиканські вояки кілька років тому перебили табір апачів, жінок і дітей, їхні кістки і черепи лежали розкидані на майже кілометр по всій заплаві, крихітні кінцівки й беззубі паперові черепи немовлят, подібні до кістяків дрібних мавп, валялися на місці вбивства разом з пошарпаними рештками кошиків і черепками глечиків упереміш із гравієм. Вони їхали далі. За голими безплідними горами річка бігла крізь зеленкуватий коридор з дерев. На захід стирчав зубчастий Карках[82], а на півночі синіли крізь імлу вершини Анімас.
Увечері вони отаборилися на вітряному плато серед однохвойних сосен і ялівцю, де полум’я хилилося за вітром до землі, у темряву, і ланцюжки жаринок витанцьовували серед чагарів. Жонглери розвантажили віслюків і почали ставити великий сірий намет. Парусина, розмальована таємними знаками арканів, ляпотіла, вихилялася, здіймалася вгору, смикалася на різні боки й обгортала їх. Тримаючи її за один край, дівчина лягла на землю. Її поволочило по піску. Жонглер подріботів за нею. Очі жінки у відблисках полум’я видавалися скляними. Увесь загін спостерігав, як їхня четвірка вчепилася в тріскотливу тканину, наче молільники, що трималися за спідницю якоїсь шаленої розгніваної богині, і їх безшумно тягло у вітровійну пустелю за межі світла від багаття.
78
Генерал Фелікс Зулоаґа керував будівництвом оборонних споруд у Монтерреї та Сальтільйо. Пізніше очолить Війну за реформу (1858–1861) і проголосить себе президентом Мексики.