До нього підійшов мексиканець — єдиний представник свого народу в загоні.
Отримай для нас квитанцію.
Макґілл витягнув з-за ременя кушнірського ножа, підійшов до калюжі, у якій лежала жінка, узявся за волосся, накрутив його на зап’ясток, а потім обвів лезом навколо черепа і зідрав скальп.
Ґлентон поглянув на підлеглих. Хтось стояв і дивився на жінку, інші вже опікувалися своїми кіньми і спорядженням. Лише рекрути не відводили погляду від нього. Він вставив кулю в отвір камори, звів очі і подивився на інший бік площі. Жонглер разом із сім’єю вишикувалися шеренгою як свідки, а за ними був довгий валькований фасад з голими вікнами і дверима, обличчя, що весь цей час спостерігали звідти, під неквапливим поглядом Ґлентона відсахнулися вглиб, наче ляльки-маріонетки, що щезли зі сцени. Капітан увігнав кулю, вставив капсуль, крутонув масивний пістолет у руці і поклав його до піхов на загривку коняки, а потім узяв з рук Макґілла здобич, із якої ще стікала кров, покрутив її на сонці, як оцінюють хутро вбитого звіра, і віддав мексиканцю, тоді підняв повіддя і спрямував коняку через площу на водопій.
Вони стали табором у тополиному гаю за струмком просто за стінами містечка, а із сутінками загін групками розсипався задимленими вулицями. Циркачі поставили невеличкий намет на курному майдані і встановили по колу кілька жердин зі смолоскипами. Жонглер бив в імпровізований барабан з жерсті і сириці, оголошуючи високим гугнявим голосом програму розважальних номерів, тоді як жінка верещала: Pase pase pase[106], — і розмахувала руками, запрошуючи на величну виставу. Тоудвайн і малюк спостерігали за нею, стоячи в юрбі місцевих. Баткет нахилився до них і сказав:
Погляньте отама, хлопці.
Вони поглянули туди, куди він показував. За наметом стояв голий по пояс чорношкірий, і коли жонглер, змахнувши рукою, повернувся, дівчина штовхнула чорношкірого, той вистрибнув з намету і почав кружляти, прибираючи дивних поз у хистких спалахах смолоскипів.
VIII
Нова кантина, новий радник — «Монте» — Різанина — Найтемніший закуток таверни є найпомітнішим — Sereño[107] — На північ — М’ясний табір — Дідощур — Під вершинами Анімас — Сутичка і вбивство — Новий анахорет, новий світанок.
Біля входу до кантини вони зупинилися, усі скинулися монетами, а тоді Тоудвайн відкинув висохлу коров’ячу шкуру, що слугувала дверима, і вони зайшли всередину, там панувала майже суцільна темрява і годі було бодай щось розгледіти. З поперечної балки звисала самотня лампа, а по тінявих закутках сиділи темні постаті і курили. Наша трійця пройшла до шинкваса, викладеного керамічними кахлями. Смерділо деревним димом і потом. Перед ними з’явився худорлявий чоловічок і церемонно поклав руки на кахлі.
Dígame[108], сказав він.
Тоудвайн зняв капелюх, поклав його на стійку і занурив пальці у волосся.
Що у вас є такого, що можна було б випити з найменшим ризиком осліпнути і здохнути?
Cómo[109]?
Тоудвайн підніс до горлянки великий палець. Випити є? запитав він.
Бармен повернувся й оглянув крам за спиною. Він наче вирішував, чи є тут щось, що відповідає їхнім вимогам.
Мескаль?
Усі будуть?
Тягни сюди, сказав Баткет.
Бармен відміряв три порції з глиняного глечика, розлив випивку у пом’яті жерстяні кухлі і посунув обережно вперед, наче дошкою шашки.
Cuanto[110], запитав Тоудвайн.
Бармен боязко подивився на них. Seis?[111] запитав нерішуче.
Seis чого?
Той показав шість пальців.
Сентаво, уточнив Баткет.
Тоудвайн відрахував мідяки, поклав на шинквас, вихилив свій кухоль і знову заплатив. Рухом пальця вказав на всі три кухлі. Малюк узяв кухоль, вихилив і поставив назад. Пійло було мерзенне — кисле і з присмаком креозоту. Як і решта, він став спиною до шинкваса й оглянув приміщення. За столом у дальньому кутку у світлі єдиної сальної свічки грали в карти. Уздовж протилежної стіни сиділи постаті, яким світло, здавалося, взагалі було не потрібне, і вони абсолютно байдуже дивилися на американців.
Онде гра для вас, сказав Тоудвайн. Зіграйте в «монте» у темряві зі зграєю чорнопиких. Він підняв кухоль, випив, поставив на шинквас і порахував монети, що лишилися. З мороку до них причовгав чоловік. Під пахвою він тримав пляшку, яку дбайливо поставив на кахляний шинквас разом із кухлем, а потім попросив бармена принести йому глиняний глечик з водою. Він поставив глечик ручкою праворуч від себе і позирнув на малюка. Стариган у капелюсі з пласкою тулією, які вже нечасто побачиш у цій країні, у брудних білих бавовняних штанах і сорочці. Huaraches[112] у нього на ногах скидалися на сушену почорнілу рибу, прив’язану до підошов.