Того дня вони їхали через низькі пагорби, на яких не було нічого, крім вічнозелених чагарників. Всюди у цьому високому степу стрибали й розбігалися олені, і мисливці підстрелили кількох, не злізаючи із сідла, вительбушили їх і поклали в мішки, а ввечері до них приєднався почет з пів десятка вовків різного розміру й кольору, які вервечкою бігли назирці, і кожен озирався, щоб переконатися, що наступний прямує за ним.
У сутінках вони зупинилися і розклали багаття, щоб засмажити оленів. Їх оповила беззоряна ніч. На півночі вони бачили, як на невидимих хребтах похмуро палахкотіли інші червоні вогнища. Вони поїли й рушили далі, не загасивши багаття, і коли вони їхали в гори, вогонь, здавалося, міняв місце розташування, мить — тут, мить — там, віддаляючись або незбагненно рухаючись паралельно з ними. Наче ignis fatuus[128], який запізніло спалахував позаду на дорозі, і всі його бачили, але ніхто не казав про нього ані слова. Бо оманлива воля, явлена в світляних об’єктах, так само може виявитися в ретроспективі і, обхитрувавши вже пройдений шлях, направляти людей до облудної долі.
Тієї ночі, проїжджаючи через плато, вони побачили, як до них наближається така ж група вершників — із темряви її вихоплювали переривчасті спалахи сухих блискавок на півночі. Ґлентон спинився і притримав коня, за ним і загін вчинив так само. Мовчазні вершники їхали далі. Коли вони були за сотню метрів, теж зупинилися, і всі мовчки обдумували зустріч.
Хто ви такі? крикнув Ґлентон.
Amigos, somos amigos[129].
Кожен загін рахував кількість людей в іншому.
De dónde viene?[130] вигукували незнайомці.
A dónde va?[131] крикнув у відповідь суддя.
Це були ciboleros з півночі з в’ючними кіньми, навантаженими сушеним м’ясом. Одягнені в шкури, зшиті сухожиллями тварин, вони сиділи верхи як ті, хто рідко злазить з коня. У руках вони стискали піки, якими вбивали бізонів на рівнинах, а їхню зброю прикрашали китиці з пір’я та клаптики фарбованої тканини, в одних були луки, в інших — старі фузеї, із дул яких стирчали затички із такими ж китицями. Сухе м’ясо тримали загорнутим у шкури, і, за винятком кількох зі зброєю, вони не були знайомі з атрибутами цивілізації, як найнеотесаніші дикуни в цих краях.
Вони почали розмову в сідлі, і ciboleros запалили сигарки та сказали, що їдуть на ринок у Месілью. Американці могли виміняти в них трохи м’яса, але не мали рівноцінних товарів, та й бажання обмінюватися було їм чуже. Тож обидві групи розділилися на тій опівнічній рівнині, і кожна пішла туди, звідки прибула друга, нескінченно ідучи, як і годиться всім мандрівникам, там, де вже пройшли інші.
X
Тобін — Сутичка на Літтл-Колорадо — Катабасис — Звідки взявся вчений муж — Ґлентон і суддя — Новий курс — Суддя та кажани — Гуано — Дезертири — Селітра та деревне вугілля — Лавове поле — Відбитки копит — Вулкан — Сірка — Матриця — Винищення індіанців.
У наступні дні всі сліди гіленьо[132] зникли, і загін заходив дедалі глибше в гори. Вони мовчки стояли, згорбившись, біля вогнища з блідого, як кістка, високогірного плáвника, і полум’я никало під поривами нічного вітру, що здіймався кам’яними ущелинами. Малюк сидів, схрестивши ноги, і шилом, позиченим у колишнього священника Тобіна, ладнав ремінь, а безрясний спостерігав за його роботою.
132
Індіанське атабасканомовне плем’я в США, одна з чотирьох груп індіанців чирикауа (чирикава), що входить до складу апачів.