Ґлентон спрямував коня на першу хатину, топчучи її мешканців. З низьких дверних пройм вилазили постаті. Вершники галопом промчали крізь табір, розвернулися і поїхали назад. Один воїн рушив їм назустріч, цілячись пікою, але Ґлентон застрелив його. Прибігло ще троє, і Ґлентон убив перших двох такими щільними пострілами, що вони впали разом, а третій, здається, розпався на частини, поки біг, схопивши пів десятка куль.
У першу ж хвилину розгорнулася повсюдна різанина. Кричали жінки і голі діти, а один стариган пошкандибав наперед, розмахуючи білими панталонами. Верхівці рухалися поміж людьми, убиваючи всіх палицями та ножами. Сотня прив’язаних собак завивала, а інші гасали між хатами, скаженіючи і роздираючи один одного та припнутих псів, і цей бедлам і галас не припинявся і не вщухав від першої ж миті, коли вершники в’їхали у поселення. Уже палало кілька хатин, і колона поселенців, несамовито голосячи, потяглася вздовж берега на північ, а між ними мчали вершники, наче пастухи в табуні, першими забиваючи тих, хто забарився.
Ґлентон і його помічники знову завернули до села, люди тікали з-під копит, а коні кидалися вперед, дехто з вершників зі смолоскипами вже ходив поміж хатами і витягував звідти жертв, вимазаних і скривавлених, рубаючи тих, хто вмирав, і стинаючи голови тим, хто на колінах благав про милість. У таборі утримували групу мексиканських рабів, і ті прибігли, кричачи щось іспанською, але і їх застрелили чи вибили їм мізки кийками, один із делаварів вийшов із диму з двома голими немовлятами в руках, присів біля сміттєвої купи, оточеної кам’яним колом, схопив дітей за ноги, замахнувся й розбив їхні голови об каміння, аж мізки бурхнули з тім’ячок кривавою блювотою, люди вибігали, охоплені вогнем, волаючи, як берсерки, і вершники рубали їх величезними ножами, а якась молода жінка підбігла й обійняла закривавлені передні ноги бойового коня Ґлентона.
Тоді ж на поселення поміж охоплених полум’ям хатин, зацокотівши навалою стріл, пішла у наступ групка воїнів на конях із ремуди, що спочатку розбіглася. Ґлентон дістав гвинтівку з піхов і вистрілив у коней перших двох індіанців, тоді вклав зброю на місце і витягнув з кобури револьвер, почавши стріляти практично між вухами свого коня. Воїни зашпорталися серед впалих і брикливих коней і, кружляючи, скупчились, один за одним вони гинули від куль, та зрештою із десять вцілілих розвернулися і втекли до озера повз колону поселенців, що стогнала, зникаючи в плавкому кільватері содового пилу.
Ґлентон повернув коня. Деякі мерці лежали на мілководді, ніби жертви морської кораблетрощі, розкидані на береговій смузі солі в безладняві крові та нутрощів. Вершники витягували тіла з кривавих озерних вод, і піна, яка легко осідала на пісок, була блідо-рожева у світанковому сонці. Вони рухалися поміж мерців, за допомогою ножів збираючи врожай чорного волосся, лишаючи жертв голомозими у дивних закривавлених очіпках. Звільнені від вершників коні із ремуди з тупотом пробігли смердючим берегом і зникли в клубах диму, а потім притупотіли назад. Деякі із загону шелепали в червоній воді, безцільно рубаючи мерців, а дехто злягався на пляжі із молодими жінками, які вмирали чи вже померли. Один делавар ішов, несучи колекцію відрубаних голів, наче дивний торговець, що прямує на ринок, він накрутив волосся на зап’ястки, через що самі голови висіли й разом крутилися. Ґлентон знав, що за кожну мить затримки на цій землі неминуче доведеться платити пізніше в пустелі, тому він їздив серед людей, підганяючи їх.
Макґілл відійшов від тріскотливого вогнища і зупинився, похмуро дивлячись на місце дії. Його проштрикнула піка, і він тримався за держак, який стирчав із нього спереду. Ратище зі стебла сотолу було прив’язане до старовинної кавалерійської шаблі, вигнуте лезо якої стирчало ззаду з попереку мексиканця. Малюк вишелепав з води й підійшов до нього, а Макґілл обережно сів на пісок.
Відійди від нього, наказав Ґлентон.
Макґілл обернувся, щоб поглянути на нього, тоді ж Ґлентон навів револьвер і вистрелив йому в голову. Потім вклав револьвер у кобуру і притулив порожню рушницю вертикально до сідла, притиснув її коліном і насипав у стволи пороху. Хтось гукнув до нього. Кінь здригнувся і позадкував, але Ґлентон тихо промовив до нього, запижив дві кулі й зарядив ними стволи. Він спостерігав за узвишшям на півночі, де група кінних апачів скупчилася на тлі неба.