Вони були десь за пів кілометра, п’ять чи шість вершників, і їхніх слабких криків було вже майже не чути. Ґлентон поклав гвинтівку на згин руки і вставив капсулі в барабан одного револьвера, покрутив його, а тоді зробив те саме і з другим. І весь час не зводив очей з апачів. Вебстер зіскочив із коня, витягнув гвинтівку, дістав шомпол, став на одне коліно, увігнав сторчма шомпол у пісок, а цівку гвинтівки зіпер на стиснутий кулак. Гвинтівка мала подвійний ударно-спусковий механізм. Він звів задній гачок і приставив приклад до щоки. Вебстер врахував силу вітру і сонце, що збоку світило на срібну мушку, додав висоти й натиснув на гачок. Ґлентон сидів нерухомо. У порожньому просторі постріл пролунав приглушено і сухо, швидко звіявся сірий димок. Ватажок апачів на узвишші осадив свого коня. Потім повільно захитався в сідлі й упав на землю.
Ґлентон із радісним вигуком кинувся вперед. За ним поскакало четверо чоловіків. Воїни на узвишші злізли з коней, щоб підняти ватажка. Ґлентон обернувся в сідлі, не зводячи очей з індіанців, і передав гвинтівку найближчому вершнику. Це був Сем Тейт, він взяв зброю і так натягнув віжки, що кінь ледве не впав. Ґлентон поскакав далі разом із трьома вершниками, а Тейт дістав шомпол, зіпер на нього гвинтівку, пригнувся і вистрілив. Кінь, на якого посадили пораненого вождя, зашпортався, але побіг далі. Тейт повернув інший ствол, вистрілив удруге, і кінь зарився в землю. Апачі із пронизливими криками натягнули віжки. Ґлентон нахилився вперед і щось прошепотів на вухо своєму коню. Індіанці посадили свого вождя на спину іншого коня, і всівшись по двоє на скакунів, знову понеслися далі, настьобуючи своїх жеребців. Ґлентон вихопив револьвер і помахав ним чоловікам позаду, один із них зупинився, зістрибнув з коня, впав долічерева, витягнув револьвер і звів його, опустив важіль зведення, загнав його в пісок, схопив пістолет обома руками, впершись підборіддям у землю, і прицілився. Вершники були на відстані десь двісті метрів і швидко рухалися. Після другого пострілу мустанг із ватажком став дибки, і воїн, який їхав поруч, потягнувся і взяв віжки. Вони намагалися у русі зняти ватажка з пораненої тварини, але та впала.
Ґлентон першим дістався до вмираючого і став навколішки, затиснувши цю чужинницьку варварську голову між стегнами, наче якась смердюча чужоземна сестра милосердя, від решти дикунів він відмахнувся револьвером. Якийсь час ті покружляли рівниною, потрясли луками й пустили в нього кілька стріл, а потім повернулися й поскакали геть. З грудей ватажка забулькотіла кров, і він звів угору свої вже осклянілі згаслі очі з полопаними капілярами. В обох цих темних калюжах плавало ідеальне сонечко.
Ґлентон повернувся до табору на чолі невеликої колони, а на його паску гойдалася голова ватажка, прив’язана за волосся. Чоловіки нанизали скальпи на ремінці, а у деяких мерців вирізали на спині широкі шматки шкіри, з яких робили ремені та збрую. Мертвого мексиканця Макґілла теж скальпували, закривавлені черепи вже чорніли на сонці. Більшість вікіапів згоріло до цурки, і оскільки там знайшли кілька золотих монет, деякі вершники ходили по жаринах і попелу, розкидуючи його ногами. Ґлентон вилаяв їх, а потім узяв піку і настромив на неї голову ватажка, вона гойдалася і поглядала на всіх зизим оком, як карнавальна маска, а він їздив туди-сюди, закликаючи їх зібрати caballado і рушати в дорогу. Повернувши коня, він побачив суддю, який сидів на землі. Суддя зняв капелюх і пив воду зі шкіряного бутля. Він подивився на Ґлентона.
Це не він.
Хто не він?
Суддя кивнув. Отой.
Ґлентон повернув древко піки. Голова з довгими темними пасмами тепер дивилася на нього.
А хто ж це, якщо не він?
Суддя похитав головою. Це не Ґомес. Він кивнув у бік піки. Отой джентльмен — sangre puro[149]. А Ґомес — мексиканець.
Але ж не повністю мексиканець.
Не можна бути повністю мексиканцем. Це як бути повністю дворнягою. Це не Ґомес. Я бачив Ґомеса, і це не він.
А зійде за нього?
Ні.
Ґлентон подивився на північ. А потім униз на суддю. Ти не бачив мого собаки?
Суддя знову похитав головою. Ти гнатимеш це стадо?
Поки мене не змусять його кинути.
Це може статися дуже швидко.
Може.
Як думаєш, скільки часу треба цим єгу[150], щоб перегрупуватися?
Ґлентон сплюнув. Це не було запитання, тому він не відповів. Де твій кінь? запитав він.
Втік.
Якщо хочеш їхати з нами, краще б тобі знайти нового. Він подивився на голову на палиці. Так собі з тебе був начальник, сказав він. Він підстьобнув свого коня каблуками і поїхав уздовж краю води. Делавари шелепали в озері, намацуючи ногами тіла потонулих. Ґлентон на мить завмер, потім розвернув коня й поїхав через розграбований табір. Він їхав обережно, тримаючи револьвер на стегні. Ішов з пустелі слідом туди, звідки вони прийшли. Невдовзі повернувся зі скальпом того старигана, який вийшов до них із кущів на світанку.
150
Огидні мавпоподібні людські істоти, які живуть у країні коней у «Мандрах Гуллівера» Джонатана Свіфта.