Тоді ж їх побачили і пеони в полі. Вони кинули своє знаряддя і побігли, хтось кричав, інші хапалися за голови. Молодий дон подивився на американців, а потім знову на дикунів, що наближалися. Він щось крикнув іспанською. Американці відігнали коней від джерельця до тополиного гаю. Востаннє вони його бачили, коли він витягнув із халяви маленький пістолет і повернувся до індіанців.
Увечері вони з апачами назирці пройшли крізь містечко Ґальєґо, де вулиці перетворилися на багнисті канави, які патрулювали свині та жалюгідні лисі собаки. Поселення здавалося безлюдним. Молода кукурудза на придорожніх полях, вимита нещодавніми дощами, стояла біла, сяйлива та майже прозора, знебарвлена сонцем. Вони їхали майже всю ніч, та й наступного дня індіанці їх переслідували.
Вони знову билися з ними в Енсінільясі, вони билися з ними в сухих ущелинах, які вели до Ель-Сауза, а потім на невисоких передгір’ях, з яких уже могли бачити шпилі церкви в місті на півдні. Двадцять першого липня року тисяча вісімсот сорок дев’ятого вони в’їхали в Чіуауа, де їх зустрічали як героїв, коли вони крізь стовпотворіння зубів і очних білків гнали перед собою строкатих коней курявими вулицями. Хлопчики бігали між копитами, а переможці в заюшеному лахмітті, вкриті брудом, пилом і запеклою кров’ю, усміхалися, несучи на палицях висохлі голови своїх ворогів серед фантазійної музики і квітів.
XIII
У лазнях — Торговці — Військові трофеї — Бенкет — Тріас — Бал — Північ — Кояме — Кордон — Водойми уеко — Побиття тігуа — Каррісаль — Джерело в пустелі — Medaños[152] — Дізнання щодо зубів — Накорі — Кантина — Безвихідна зустріч — У гори — Знищене село — Улани — Сутичка — Переслідування тих, хто вижив — Рівнини Чіуауа — Убивство солдатів — Поховання — Чіуауа — На захід.
Їхня процесія збільшилася через нових вершників, хлопців на мулах і стариганів у плетених капелюхах, а також делегацію, яка взяла на себе відповідальність за захоплених коней і мулів і, сидячи верхи, погнала їх вузькими вуличками до арени для боя биків, де їх можна було тримати. Пошарпані учасники походу сунули далі, дехто з чашками в руках, махаючи гнилими капелюхами дамам, які скупчилися на балконах, піднімаючи на палицях хитливі голови, чиї обличчя з дивно напівприкритими повіками висохли так, що мали знуджений вигляд, їх усіх оточив такий натовп, що вони здавалися авангардом якогось обірваного повстання, що його раніше проголосило двоє барабанщиків, які йшли попереду, один з них дурний і обидва босі, і сурмач, що маршував з по-військовому піднятою над головою рукою, безупинно дуючи у свій інструмент. Так вони проминули високу браму губернаторського палацу і потерті кам’яні поріжки, вийшовши просто на подвір’я, де розклочені й непідковані копита коней найманців стишено і по-черепашому своєрідно зацокотіли бруківкою.
Поки на камінні рахували висушені скальпи, навколо тислися сотні глядачів. Солдати з мушкетами стримували натовп, дівчата дивилися на американців великими темними очима, а хлопці прокрадалися наперед, щоб доторкнутися до страшних трофеїв. Там було сто двадцять вісім скальпів і вісім голів, і віцегубернатор зі своїм почтом вийшов на подвір’я, щоб привітати прибулих і помилуватися їхньою роботою. Їм пообіцяли повну оплату золотом під час вечері, що того вечора мала відбутися на їхню честь у заїзді «Ріддл і Стівенс», дізнавшись це, американці збадьорилися і знову сіли на коней. Старі жінки в чорних rebozos вибігали поцілувати край їхніх смердючих сорочок і здіймали вгору свої маленькі смагляві руки, так благословляючи вершників, які розвернули своїх виснажених коней і почали продиратися на вулицю крізь галасливе юрмище.
Вони попрямували до громадських лазень, де один за одним входили у воду, кожен наступний біліший за попереднього, і всі в татуюваннях, таврах і швах, з великими зморщеними шрамами на грудях і черевах, залишеними бозна-де якимись варварськими хірургами знаками, що скидалися на сліди гігантських багатоніжок, деякі чоловіки спотворені, без пальців і очей, із літерами і цифрами, закарбованими на їхніх лобах і руках, ніби вони були товарами, які потребували інвентаризації. Мешканці міста обох статей стали біля стін і дивилися, як вода перетворюється на рідку кашу з крові та бруду, і ніхто не міг відвести очей від судді, який роздягнувся останнім і тепер по-королівськи походжав лазнею із сигарою в роті, пробуючи воду своїм напрочуд мініатюрним пальчиком на нозі. Він сяяв, як місяць, бо був такий же блідий, і на його величезному тілі не було жодної волосинки, ні в щілинах, ні навіть у великих ніздрях, ні на грудях, ні у вухах, ані жмуточка над очима чи на повіках. Величезна блискуча баня його оголеного черепа була схожа на купальну шапочку, натягнуту на доволі вже темне обличчя і шию. Коли його великий тулуб опустився в басейн, рівень води помітно піднявся, і суддя, занурившись по очі, з неабияким задоволенням роззирнувся, його очі злегка звузилися, ніби він усміхався під водою, наче блідий роздутий ламантин, який сплив у трясовині, а за маленьким вухом, близько притуленим до голови, просто над поверхнею води м’яко диміла сигара.