Ти певен?
Я певен, певен, що правий.
Ну, гаразд.
Неси, на чому лежати. Неси, що потрібно.
Малюк відпустив попругу, скинув сідло, стриножив мула і заніс скручений ліжник. Крім багаття, світла не було, а біля нього сидів, схрестивши ноги, стариган.
Де хочеш, де хочеш лягай. А сідло твоє де?
Малюк показав підборіддям.
Не залишай абиде, хтось згризе. Це голодний край.
Малюк вийшов і наскочив у темряві на мула. Той стояв, витріщившись на вогонь.
Пішов геть, дурко, крикнув він. Узяв сідло і повернувся до халупи.
А тепер прикрий двері, доки нас не поздувало, сказав стариган.
Дверми він називав купу зв’язаних планок на шкіряних завісах. Він підтягнув їх по землі і замкнув на шкіряний засув.
Я так розумію, заблукав, сказав відлюдник.
Ні, їхав саме сюди.
Він роздратовано відмахнувся, старий чоловік. Ні, ні, сказав він. Я маю на увазі, що заблукав, а потім дістався сюди. Потрапив у піщану бурю? Збився з дороги вночі? Перестріли грабіжники?
Тут малюк замислився. Ага, погодився він. Так чи інак, ми всі збилися з дороги.
Так я і подумав.
Давно сюди забрався?
Куди?
Малюк сидів на скрученій ковдрі біля багаття навпроти старого. Сюди, сказав малюк. У ці краї.
Старий не відповів. Він раптом нахилився убік, затиснув ніс великим і вказівним пальцями і видув на підлогу дві довгі шмарклі, а тоді витер руку об шов джинсів. Я сам з Міссісіпі. Був работорговцем, та то пусте. Заробив чимало. Ніколи не попадався. А потім усе остогидло. Чорнопикі остогидли. Чекай, зараз щось покажу.
Він відвернувся і почав нишпорити у шкурах, а потім передав малюку над полум’ям щось невелике і темне. Малюк покрутив предмет на руці. Людське серце, висохле і почорніле. Він повернув його старому, а той поколисав у долоні, наче зважуючи.
Є чотири речі, що можуть знищити світ, сказав він. Жінки, віскі, гроші і чорнопикі.
Якийсь час вони сиділи мовчки. Вітер стогнав у верхній частині труби, крізь яку виходив дим. Невдовзі старий сховав серце.
Воно коштувало мені дві сотні доларів, сказав він.
Ти віддав за нього дві сотні?
Віддав, бо так оцінили того сучого сина, у якого воно теліпалося всередині.
Він покопирсався в кутку і витяг старий темний мідний казанок, підняв кришку й потицяв у нього пальцем. Залишки сухорлявого степового зайця, похованого в холодному жиру зі світло-блакитним хутром плісняви. Кришка клацнула об казанок, і він поставив його на багаття. Небагацько, але поділимося, сказав він.
Спасибі.
Заблукав у темряві, сказав старий. Він розворушив вогонь, оголивши серед попелу тонкі, наче гілочки, кістки.
Малюк не відповів.
Старий хитав головою туди-сюди. Дорога беззаконних пагубна[11]. Бог створив цей світ, але не підлаштував до потреб кожного, еге ж?
Не думаю, що він дуже про мене дбав.
Ага, погодився стариган. Але куди заведуть чоловіка його погляди. Чи бачив він світ, який його більше влаштовував?
Гадаю, десь є і місця, і умови кращі за ці.
А можеш так зробити, щоб вони були?
Ні.
Ні. То таїна. Людина не годна пізнати свій розум, бо розум є усім тим, чим вона і має його пізнати. Вона може пізнати своє серце, але не хоче. І правильно теє. Краще туди не зазирати. Душа живої істоти не йде шляхами, створеними для неї Богом. У найменшого створіння стає мерзоти, а коли Бог створював людину, диявол стояв поруч. Створіння, яке може все. Зробити машину. І машину, що робить машини. І зло, що може жити тисячі років без догляду. Ти віриш у це?
Не знаю.
Повір.
Коли їдло старигана розігрілося, він розділив його, і вони мовчки повечеряли. Грім сунувся на північ, і невдовзі вже гриміло над головою, а з труби тоненькою цівкою посипалася іржа. Вони схилилися над мисками, вимазали пальцями жир і запили водою з гарбуза.
Малюк вийшов з халупи, почистив миску і кухоль піском і повернувся, дзенькаючи жерстянками, наче відганяв привид, що зачаївся в темряві. Удалечині грозові хмари спалахували на наелектризованому небі тремтливим сяйвом, а потім їх знову поглинала темрява. Стариган нашорошив вухо, дослухаючись, як надворі скавчить негода. Малюк зачинив двері.
Курива в тебе нема, еге ж?
Нема, підтвердив малюк.
Я однаково тобі не дозволив би.
Ти певен, що буде дощ?
Усе може бути. Хоча схоже, що ні.
Малюк дивився на полум’я. Він уже почав куняти. Врешті-решт підвівся і струснув головою. Відлюдник позирнув на нього крізь згасаючий вогонь. Та йди вже, стелися, сказав він.
Малюк послухався. Розгорнув ковдри на долівці й стягнув смердючі чоботи. Труба застогнала, і він почув, як надворі б’є копитами і форкає мул, а коли заснув, почав смикатися і гиркати, наче сплячий собака.
11
Алюзія на біблійну фразу: «Добрий розум приносить приємність, дорога ж беззаконних пагубна» (Пр. 13:15).