Вони попрямували на захід, в гори. Проминали невеличкі поселення, де схиляли голови у капелюхах, побачивши місцевих, яких уб’ють до кінця місяця. Болотисті пуебло, розтягнуті, як чумні міста, де врожай гнив на полях, де худоба, яку ще не вкрали індіанці, вільно собі блукала, нікому було її пасти і доглядати, у більшості поселень майже повністю винищили чоловіків, і налякані жінки та діти сиділи зіщулені у своїх халупах, дослухаючись, поки останній кінський стукіт не затихав удалині.
У місті Накорі була кантина, і саме перед нею загін спішився і юрмою ринувся всередину, займаючи столи. Тобін зголосився охороняти коней. Він стояв на вулиці, позираючи то в один бік, то в другий. На нього ніхто не звертав уваги. Люди тут бачили вдосталь американців, запилюжені неповороткі валки, які цілі місяці перебували поза межами свого краю, напівбожевільні від жахливості власної присутності в цій неосяжній і кривавій пустці, вони реквізували їжу і м’ясо чи, потураючи своїй прихованій схильності, ґвалтували місцевих тернооких дівчат. Було близько першої по опівдні, і кілька робітників та торговців переходили вулицю, прямуючи до кантини. Коли вони проминали коня Ґлентона, його пес скочив і наїжачився. Вони обійшли його і попрямували далі. Тієї ж миті площу надумала перетнути зграя псів, п’ять чи шість, що дивилися на пса Ґлентона. Тоді ж з-за рогу вийшов жонглер, який очолював похоронну процесію, витягнув одну з петард, яку тримав під пахвою, підніс її до сигарили, затиснутої у зубах, і кинув петарду на площу, де та і вибухнула. Гурт собак сполохався і відскочив назад, за винятком двох, які вибігли на вулицю. Кілька мексиканських коней, прив’язаних біля бару, хвицали задніми ногами, а інші почали знервовано тупцяти. Пес Ґлентона не зводив очей з чоловіків, що наближалися до дверей. Жоден з американських коней навіть вухом не повів. Два собаки, які переходили вулицю перед похоронною процесією, обминули брикливих коней і попрямували до кантини. На вулиці вибухнули ще дві петарди, і тепер з’явилася вже вся процесія зі скрипалем і корнетистом на чолі, які грали швидку жваву мелодію. Собаки опинилися в пастці між похованням і кіньми найманців і тому зупинилися, притиснувши вуха, далі вони то просувалися бочком, то бігли риссю. Зрештою кинулися через вулицю за процесією. Ці дрібниці, певно, зіграли на руку робітникам, які входили до кантини. Вони повернулися спиною до дверей і стали, притиснувши капелюхи до грудей. Повз них проходили люди, які несли на плечах мари, і серед квітів глядачі побачили сіре обличчя молодої жінки в похоронному вбранні, тіло задерев’яніло посмикувалося. Далі вбрані в темне носильники тримали її почорнілу від кіптяви труну із сириці, схожу на простацький човен зі шкур. А позаду йшла група плакальниць, п’яні чоловіки і старі жінки в запорошених чорних хустках, які допомагали оплакувати мертву, переступаючи через вибоїни в землі, а ще діти з квітами, які полохливо позирали на вуличних глядачів.
Тільки-но американці сіли в кантині, як образа, яку пробурмотіли за сусіднім столиком, змусила трьох чи чотирьох з них зірватися на ноги. Малюк звернувся до кривдників своєю вбогою іспанською, спитавши, хто з тих понурих пияків подав голос. Перш ніж хтось встиг зізнатися, на вулиці, як уже було сказано, вибухнула перша петарда, і всі американці кинулися до дверей. З-за столу вискочив один п’яниця з ножем і, хитаючись, кинувся за ними. Друзі щось гукали йому вслід, але той лише відмахнувся від них.
Першими на вулиці опинилися Джон Дорсі та Гендерсон Сміт, двоє хлопців із Міссурі. За ними були Чарлі Браун і суддя. Суддя, височіючи над іншими, підняв руку, щоб зупинити тих, хто позаду. Вулицею якраз проносили мари. Скрипаль і корнетист злегка вклонилися один одному, і з їхніх кроків було зрозуміло, що звучить військова мелодія. Це поховання, сказав суддя. Щойно він це промовив, п’яниця, дохитавшись до дверей, встромив ножа глибоко в спину американцеві на ім’я Ґрімлі. Цього ніхто не бачив, крім судді. Ґрімлі схопився за грубий дерев’яний одвірок. Мене вбили, сказав він. Суддя витягнув з-за пояса револьвер, націлився над головами людей із загону і вистрілив п’яниці просто в лоба.
Американці, що стояли на вулиці, не дивилися на ствол револьвера, коли суддя вистрілив, а тому більшість впала на землю. Дорсі перекотився на бік і, підвівшись, зіткнувся з робітниками, які віддавали шану поховальному кортежу. Вони саме наділи капелюхи, коли пролунав постріл. Мрець впав в кантоні навзнак, і з його голови зафонтанувала кров. Коли Ґрімлі обернувся, американці побачили дерев’яне руків’я ножа, яке стирчало з його закривавленої сорочки.