Інші ножі вже теж були в грі. Дорсі зчепився з мексиканцями, а Гендерсон Сміт витягнув «бові» та майже відрубав руку одному із супротивників, який тепер стояв, намагаючись затулити рану пальцями, з-поміж яких бризкала темна артеріальна кров. Суддя підняв Дорсі на ноги, і вони разом позадкували до кантони, атаковані мексиканцями, які тицяли в них ножами. Зсередини долинали невгавні постріли, і у дверній проймі стояв дим. Біля дверей суддя повернувся і переступив через кілька трупів, які валялися на підлозі. Усередині безперервно гриміли величезні револьвери, і вже зо двадцять мексиканців лежали розстріляні на підлозі в різних позах серед перевернутих стільців, столів і свіжих скалок, а вальковані стіни були всі подзьобані великими конічними кулями. Ті, хто вижив, кинулися на світло в дверях, перший з них наштовхнувся там на суддю і замахнувся на нього ножем. Але суддя був спритний, як кіт: ухилився, схопив чоловіка за руку, зламав її і підняв чолов’ягу за голову. Усміхаючись, притиснув мексиканця до стіни, і кров бурхнула з його вух, потекла між пальцями судді та по його руках, а коли суддя нарешті відпустив того, з головою чоловіка було щось не так, він сповз на підлогу і не вставав. Тим часом ті, що бігли позаду, натрапили на вогонь випалом, тож мертві і ті, що вмирали, заблокували двері, аж раптом в приміщенні запанувала дзвінка тиша. Суддя стояв, притулившись до стіни. Дим пропливав, як туман, оповиваючи застиглі постаті. Посеред кімнати Тоудвайн і малюк завмерли, спина до спини, з націленими вгору револьверами, наче на дуелі. Суддя підійшов до дверей і крикнув над купою трупів колишньому священнику, який стояв серед коней з револьвером у руках.
По незграбах, Священнику, по незграбах.
Вони ніколи раніше публічно не вбивали людей у такому великому місті, але тут уже було нічого не вдіяти. Трійко чоловіків тікали вулицею, ще двоє рвонули через площу. І, крім них, навколо не було ані душі. Тобін вийшов з-за коней, прицілився, тримаючи великий револьвер обома руками, і почав стріляти, дуло задиралося, і зброя відскакувала, втікачі хиталися й летіли сторч головою. Він убив двох на площі, а тоді розвернувся і розстріляв бігунів на вулиці. Коли останній мексиканець упав у дверях, Тобін обернувся і вихопив із кобури другий револьвер, оббіг коня й роззирнувся вулицею, шукаючи ознак життя на ній і в будинках. Суддя відступив від дверей до кантини, де стояли американці й дещо здивовано поглядали один на одного та на трупи. Усі поглянули на Ґлентона. Він роздивився задимлену кімнату. Його капелюх лежав на столі. Він підійшов до нього, узяв, надів на голову і поправив. І тоді роззирнувся. Його люди вже перезаряджали камори своїх револьверів. Волосся, хлопці, сказав він. На цій угоді ґніт ще не добіг кінця.
Коли за десять хвилин вони вийшли з кантини, вулиці були безлюдні. Ковзаючи долівкою з утоптаної глини, яка тепер стала багнюкою винного кольору, вони зняли скальпи з усіх мерців. В таверні було двадцять вісім мексиканців і ще вісім надворі, п’ятьох із яких убив колишній священник. Вони сіли на коней. Ґрімлі сидів, притулившись боком до глиняної стіни. Він не підносив очей. Тримав револьвер на колінах і дивився на вулицю, а загін розвернув коней, проїхав північним краєм площі й зник.
Люди вийшли на вулицю лише за пів години. Усі говорили пошепки. Коли вони підійшли до кантини, один із чоловіків з’явився в дверях, наче кривава примара. З нього зняли скальп, кров заливала йому очі, і він затискав на грудях величезну діру, з якої під час вдиху і видиху виходила рожева піна. Хтось із місцевих поклав йому руку на плече.
A dónde vas? запитав він.
A casa[160], відповів чоловік.
Наступне містечко, до якого вони дісталися, було за два дні шляху, глибше в сьєрах[161]. Вони так і не дізналися його назви. Купка валькованих хатин на голому плато. Коли вони прибули, тамтешній люд кинувся тікати, як впольовані звірі. Їхні перекрикування чи, можливо, їхня видима слабкість, здавалося, викликали щось у Ґлентоні. Браун спостерігав за ним. Ґлентон підторкнув коня, вихопив револьвер і миттєвим драгунським наскоком перетворив це сонне пуебло на жахливу бойню. Багато мешканців утекло до церкви і стало навколішки, чіпляючись за вівтар, вони вили, поки одного за одним їх витягували з цього притулку, вбивали та скальпували на підлозі вівтаря. Коли через чотири дні вершники поверталися через поселення, мерці досі лежали на вулицях, і їх під’їдали стерв’ятники та свині. Падальники мовчки спостерігали, як вершники прокладали шлях повз них, наче статисти в їхньому сні. Коли останній з них пішов, вони повернулися до їжі.
161
Sierra