Якийсь час вони їхали до міських воріт майже паралельно, два обірвані закривавлені загони на конях, що спотикалися. Ґлентон гукнув їм, щоб здавалися, але ті їхали далі. Він дістав гвинтівку. Вони пленталися по дорозі, як безмовні тварини. Ґлентон смикнув коня за віжки, і коли той став, широко розставивши ноги й здіймаючи боки, прицілився і вистрілив.
Більшість із них навіть не були озброєні. Їх ішло дев’ятеро, вони зупинилися, розвернулися і побігли по камінню і чагарнику в атаку, за хвилину всіх їх збили кулями.
Коней піймали, зігнали всіх на дорогу, зрізали збрую й сідла. Трупи роздягли, а форму спалили разом зі зброєю, сідлами та іншим спорядженням, потім викопали яму біля дороги і поховали їх у спільній могилі, вкриті ранами оголені тіла, схожі на жертви хірургічних експериментів, лежали в ямі, дивлячись незрячими очима в пустельне небо, поки їх засипали землею. Американці витоптали місце кіньми, щоб воно знову було схоже на дорогу, витягли з попелу закурені мушкетні замки, леза шабель і кільця попруг, віднесли все трохи далі й поховали в окремому місці, а коней без вершників погнали в пустелю, ввечері вітер розвіяв попіл, а вночі він роздмухав останні жарини і завіяв останній ламкий сніп іскор, швидкоплинний, як спалах між двома кременями в безіменній темряві світу.
Вони ввійшли до міста виснажені, запаскуджені та просмерділі кров’ю людей, яких найнялися захищати. Скальпи вбитих селян повісили у вікнах губернаторського палацу, бійцям заплатили з майже вичерпаної скарбниці, але Sociedad[162] розпустили і домовленість про винагороду скасували. Менш як за тиждень після їхнього від’їзду з міста за голову Ґлентона призначили нагороду у вісім тисяч песо. Вони попрямували дорогою на північ, як і війська, що прямували до Ель-Пасо, але ще до того, як зникнути з поля зору городян, повернули на захід і поїхали на своїх печальних скакунах, заворожені і майже залюблені у свою справу, туди, де червоно конав день, до звечорілих країв і далекого стовпа сонця.
XIV
Гірські бурі — Tierras quemadas, tierras despobladas[163] — Хесус-Марія — Заїжджий двір — Крамарі — Bodega[164] — Скрипаль — Священник — Лас-Анімас — Процесія — Cazando las almas[165] — Із Ґлентоном стається напад — Собаки на продаж — Штукарство судді — Прапор — Стрілянина — Вихід — Conducta[166] — Кров і ртуть — На броді — Врятований Джексон — Джунглі — Збирач трав — Суддя колекціонує зразки — Погляд на його діяльність як науковця — Урес — Простолюддя — Los pordioseros[167] — Фанданго — Собаки-вигнанці — Ґлентон і суддя.
Усюди на півночі дощ вився з грозових хмар додолу чорними пагонами-вусиками, наче смужки лампової сажі, які впали у склянку, а вночі було чути, як злива барабанить у прерії за багато кілометрів від них. Коли вони проїжджали скелястий перевал, блискавка окреслила тремкі гори вдалині, і від цього дзвеніли скелі навколо, і жмутки синього вогню чіплялися за коней, наче розжарені стихії, які годі відігнати. Над металевими частинами збруї мерехтіли м’які вогники, а на стволах гвинтівок світилося синім рідке полум’я. Збожеволілі зайці стріпувалися і завмирали в блакитному сяйві, а у височині серед дзвінких стрімчаків облаштувалися на ночівлю яструби, настовбурчивши пір’я кольору козулі і кліпаючи жовтим оком на громовицю внизу.
Вони їхали кілька днів під дощем, потім знову під дощем, тоді під градом і ще раз під дощем. У сірому світлі бурі перетнули затоплену рівнину, і довгоногі силуети коней відбивалися у воді серед хмар і гір, а вершники згорбились, виправдано скептичні щодо мерехтливих міст, побачених на далекому березі того моря, яким вони чудодійно ступали. Вони заїхали на пагористі пасовиська, де з-під копит злітали, цвірінькаючи, пташки, а стерв’ятник важко здіймався з кісток, махаючи крилами «хоп-хоп-хоп», як дитяча іграшка на мотузці, і в червоному світлі повільного заходу сонця пласти води під ними лежали на рівнині, наче припливні водойми первісної крові.