Опівдні вони знайшли bodega, яким керував якийсь Френк Керролл, невисокий шинок, колишню стайню, великі двері якої були прочинені на вулицю, адже це було єдине джерело світла. Скрипаль пішов за ними зі, здавалося, великим сумом і зайняв своє місце біля дверей, звідки міг бачити, як іноземці п’ють і брязкають золотими дублонами по стільниці. На порозі на сонці стояв стариган, піднісши слухову трубку з козячого рогу до вуха, він нахилився до шуму, який лунав ізсередини, і постійно кивав, хоча жодного слова зрозумілою йому мовою не прозвучало.
Суддя угледів музиканта, покликав його і кинув монету, яка задзвеніла об каміння. Скрипаль на мить підняв її до світла, наче вона могла бути негодящою, потім сховав у складках одягу, притиснув інструмент підборіддям і заграв мелодію, яка серед іспанських шарлатанів застаріла ще двісті років тому. Суддя ступив у промінь світла біля порога і з дивною вправністю зробив на камінні кілька па, вони зі скрипалем видавалися чужоземними менестрелями, які випадково опинилися в цьому середньовічному місті. Суддя зняв капелюх і вклонився двом дамам на вулиці, які здалеку обходили пивницю, зробив надзвичайний пірует на своїх дріботливих ногах, а потім налив пульке з чашки в трубку старигана. Той швиденько заткнув трубку кінчиком великого пальця, обережно підняв перед собою, подлубався пальцем у вусі і випив.
Із настанням темряви вулиці сповнилися очманілими шаленцями, які хиталися, лаялися і дзвонили в церковні дзвони, стріляючи в них з револьвера, влаштовуючи безбожний «котячий концерт», доки не з’явився священник із Христовим розп’яттям, щоб напучувати їх уривками латинських монотонних наспівів. Вони лупцювали його, тицяли між ніг та закидали золотими монетами, коли він лежав, притискаючи до грудей святий образ. Підвівшись, він погордував підіймати монети, але прибігли хлопчики, яким він наказав їх зібрати та віддати йому, поки варвари радісно гукали та пили за нього.
Глядачі розійшлися, вузька вулиця спорожніла. Кілька американців забрели в прохолодні води струмка, щоб похлюпатися там, а потім мокрі вилізли на вулицю й стояли там у тьмяному світлі ліхтарів, темні, курні, апокаліптичні. Ніч була холодна, вони пленталися, паруючи, брукованим містом, як казкові звірі, аж тут знову задощило.
Наступного дня було свято Лас-Анімас[169], вулицями проходила процесія: візок, запряжений кіньми, на якому їхав простацько зроблений Христос на заплямованому старому катафалку. Миряни-прислужники всі разом слідували за ним, а на чолі йшов священник, який дзвонив у дзвіночок. Позаду процесію завершували босі ченці в чорному зі скіпетрами з трави. Пронесли Христа: убога солом’яна фігура з дерев’яними різьбленими головою й ногами хиталася і підстрибувала. На його голові була корона з гірського терну, на лобі намальовано краплі крові, а на старих дерев’яних щоках — сині сльози. Селяни ставали на коліна, хрестилися, дехто підходив, торкався вбрання дерев’яної фігури і цілував пучки. Процесія скорботно котилася вулицею, а в дверях будинків сиділи дітлахи, поїдаючи кондитерські черепи[170] і спостерігаючи за ходою людей і дощем на вулиці.
Суддя сидів у кантині на самоті і теж дивився на дощ. Маленькі очі на великому голому обличчі. Далі набрав повні кишені цукерок-черепів і, сидячи біля дверей, намагався запропонувати їх дітям, які проходили повз нього під карнизами будівель, але ті сахалися, як поні.
Увечері місцеві мешканці групками спускалися з цвинтаря на схилі гори, а згодом, коли стемніло, знову прямували зі свічками та лампадками у руках до церкви на молитву. Усі обминали компанії американців, стуманілих від алкоголю, а брудні прибульці незграбно знімали капелюхи, тряслися і, посміхаючись, робили дівчатам непристойні пропозиції. Коли запали сутінки, Керролл зачинив своє задрипане бістро, але потім знову відчинив, щоб йому не виламали двері. Щойно споночіло, прибув кавалерійський загін, який прямував до Каліфорнії, усі геть змарнілі від сильного виснаження. Проте за годину вони знову були в дорозі. Опівночі, коли, як подейкують, повертаються душі померлих, мисливці за скальпами знову почали репетувати на вулицях і стріляти з револьверів, незважаючи на дощ і смерть, і так тривало з перервами аж до світанку.
169
El Día de las Ánimas — дослівно «день душ»
170
Цукрові калавери — традиційний святковий кондитерський виріб у формі черепа, зроблений із цукру, шоколаду й амаранту.