Опівдні наступного дня у Ґлентона, досі п’яного, був якийсь напад, і він, збожеволілий і скуйовджений, вискочив на маленьке подвір’я і почав стріляти зі своїх револьверів. По обіді він лежав прив’язаний до ліжка, як безумець, а суддя сидів біля нього, прикладаючи до чола прохолодні мокрі ганчірки й розмовляючи з ним тихим голосом. З крутих пагорбів долинали голоси. Зникла дівчинка, і групи міщан почали пошуки в шахтах. Невдовзі Ґлентон заснув, а суддя встав і пішов.
Надворі сіріло, дощило, і вітер розвіював листя. З дверей біля дерев’яної ринви вийшов пошарпаний дітвак і смикнув суддю за лікоть. У своїй підгорнутій сорочці він ніс двох цуценят, яких пропонував на продаж, притримуючи одного за шкірку.
Суддя глянув на вулицю. Коли він подивився на хлопчика, той витягнув другого собаку. Вони мляво висіли. Perros a vende[171], сказав він.
Cuánto quieres?[172] запитав суддя.
Хлопець подивився спочатку на одну, а потім на другу тварину. Начебто хотів вибрати того, якого вподобав би суддя, якщо такий пес узагалі десь існує. Він простягнув уперед того, якого тримав у лівій руці. Cincuenta centavos[173], сказав він.
Цуценя звивалося й билося в його кулаці, наче тварина, що задкує у нору, і його світло-блакитні очі були налякані водночас холодом, дощем і суддею.
Ambos[174], відповів Голден. Він почав шукати гроші по кишенях.
Продавець псів подумав, що це хитрість покупця, і знову подивився на собак, ніби хотів краще оцінити їхню вартість, але суддя вже видобув з-під свого забрудненого одягу золоту монетку — за таку ціну можна було купити цілу зграю таких собак. Він поклав монету на долоню, простягнув її, а другою рукою забрав собак у господаря, тримаючи обох, як пару шкарпеток. Він потрусив золотим кружальцем.
Andale[175], сказав.
Підліток витріщився на монету.
Суддя стиснув долоню і знову розкрив. Монетка зникла. Він поворушив пальцями в повітрі, потягнувся рукою за вухо хлопця, дістав звідти монету і дав йому. Хлопець тримав монету перед собою обома руками, як маленький ківорій, а потім звів очі на суддю. Але той уже пішов геть, а у його руці бовталися цуценята. Він вийшов на кам’яний міст, зиркнув на збурену воду, підняв руку і кинув собак униз.
Протилежний кінець мосту переходив у вуличку, що йшла вздовж річки. Там стояв вандіменієць і мочився із кам’яної стіни у воду. Коли він побачив, як суддя скидає цуценят з мосту, висмикнув кольт з-за пояса й крикнув.
Собаки зникли в піні. Вони пронеслися один за одним по широкій зеленій бистрині над пластами відшліфованих скель до заводі внизу. Вандіменієць прицілився і звів револьвер. Вербове листя кружляло в чистій воді заводі, крутячись, немов нефритова плотва. Револьвер смикнувся в його руці, і одне з цуценят підстрибнуло у воді, він знову звів зброю і вистрілив, і за течією розпливлася рожева пляма. Він утретє звів запобіжник і вистрілив, довкола другого цуценяти розквітло рожевим, і воно теж потонуло.
Суддя і далі йшов по мосту. Хлопець підбіг і подивився у воду, він досі стискав монету. Вандіменієць стояв на протилежному боці вулиці, тримаючи в одній руці прутень, а в другій револьвер. Дим розвіявся вниз за течією вздовж берега, і в заводі вже нічого не було.
Ближче до вечора Ґлентон прокинувся і зумів звільнитися від пут. Перша ж звістка про нього була про те, що він зрізав ножем мексиканський прапор перед cuartel і прив’язав його до хвоста мула. Потім сів на тварину і погнав її площею, тягнучи за собою по багнюці священний bandera[176].
Він кружляв вулицями й знову з’являвся на площі, люто б’ючи п’ятами тварину в боки. Коли він обернувся, пролунав постріл, і мул під ним упав мертвий із мушкетною кулею, яка застрягла в його мозку. Ґлентон відкотився від тварини, звівся на ноги й почав несамовито стріляти. Якась стара жінка безгучно звалилася на каміння. Суддя, Тобін і Док Ірвінґ стрімголов прибігли від Френка Керролла, стали на коліна в тіні стіни і почали стріляти в горішні вікна. Ще з пів десятка американців вийшли з-за рогу з дальнього кінця площі, і двоє з них упали, потрапивши під шквальний вогонь. На кам’яних плитах дзвеніли шматки свинцю, а над вулицями у вологому повітрі висіла хмара диму. Ґлентон і Джон Ґанн уздовж стін дісталися до сараю за posada[177], де стояли коні, і почали їх виводити. Ще троє людей із загону вибігли на подвір’я і взялися виносити з будівлі спорядження та сідлати скакунів. Тепер на вулиці стріляли безперервно, двоє американців лежали мертві, а інші просили про допомогу. Коли через пів години загін тікав з міста, це скидалося на шпіцрутен: мешканці безладно стріляли із фузей і кидали каміння та пляшки — так американці втратили шістьох своїх.