Він прокинувся посеред ночі майже у суцільній темряві, а над ним схилився відлюдник, що майже заліз на його постіль.
Чого тобі? запитав малюк. Але відлюдник відповз, і коли малюк прокинувся вранці, халупа була порожня, він зібрав свої речі і пішов.
Увесь день він бачив на півночі тонку смужку пилу. Здавалося, вона лишається на місці, і лише пізно ввечері малюк розгледів, що вона рухається в його бік. Він пройшов крізь лісок вічнозелених дубів, набрав води зі струмка і рушив далі у сутінках, а пізніше облаштувався на ночівлю, не розкладаючи багаття. Він прокинувся серед сухих запорошених кущів від пташиного співу.
Опівдні він знов їхав прерією, і пил з півночі тягнувся вздовж усього обрію. Під вечір у поле зору потрапило перше стадо. Сухорляві норовисті тварини з величезними широкими рогами. Тієї ночі він сидів у таборі пастухів, їв боби з галетами і слухав розповіді про кочове життя.
Вони вийшли з Абіліна сорок днів тому і прямували на луїзіанські ринки. Їх переслідували зграї вовків, койотів та індіанців. Ревіння худоби у темряві було чути за кілька миль.
Такі ж обідранці, як і він, вони ні про що його не запитували. Кілька метисів, вільні чорнопикі, один-два індіанці.
У мене поцупили одяг, сказав він.
Вони кивали у відблиску полум’я.
Вони все у мене відібрали. Я залишився навіть без ножа.
Можеш приєднатися до нас. Ми втратили двох. Повернулися до Каліфорнії.
У мене своя дорога.
Гадаю, ти, може, і сам підеш до Каліфорнії.
Може. Я ще не вирішив.
Ті хлопці, що були з нами, зв’язалися з ватагою з Арканзасу. Вони прямували до Беара. Збиралися в Мексику і на захід.
Ладен закластися, ці приятелі понапивалися в Беарі до білої гарячки.
Ладен закластися, старий Лонні покрив кожну хвойду в місті.
Скільки звідси до Беара?
Зо два дні.
Ні, довше. Я сказав би радше чотири.
Як туди дістатися, якщо надумаю?
Тримайся суворо на південь, десь за пів дня маєш виїхати на дорогу.
Надумав їхати в Беар?
Може.
Побачиш там старого Лонні, передай йому, нехай знайде ласий шматочок і для мене. Передай привіт від старого Орена. Він тобі купе випивку, якщо не промотав усіх грошей.
Вранці вони поснідали коржиками з патокою, пастухи осідлали коней і поїхали. Знайшовши мула, він побачив торбинку з деревного волокна, всередині була жменя сушених бобів, кілька перчин і старий грінріверський ніж із руків’ям з накрученої мотузки. Він осідлав мула: спина намуляна, шерсть витерлася, підкови тріснули. Ребра, як риб’ячі кістки. Вони почвалали навпростець безкрайньою рівниною.
Малюк побачив Беар на четвертий день увечері і, сидячи верхи на своєму змордованому мулі, з пагорбка оглянув містечко: тихі саманні хатки, лінію зелених дубів і тополь, що позначали річище, ринкову площу, забиту фургонами з дахами із ряднини, побілені громадські будівлі, церковну баню у мавританському стилі, що височіла серед дерев, на віддалі були казарма місцевого гарнізону і висока кам’яна порохівня. Легкий вітерець ворушив листя його капелюха, його скуйовджене засалене волосся. На загостреному змученому обличчі чорніли глибоко запалі очі, а з-за халяв линув нестерпний сморід. Сонце щойно зайшло, і на захід простягнися рифи криваво-червоних хмар, з яких, наче рятуючись від якоїсь великої пожежі на краю землі, випурхували маленькі пустельні дрімлюги. Він сплюнув, слина була білою і сухою, потім стиснув мулові ребра потрісканими дерев’яними стременами, і вони важкою ходою рушили далі.
Назустріч йому вузькою піщаною дорогою рухалися поховальні дроги з горою тіл, дзвіночок сповіщав про сумну процесію, а над дугою розгойдувався ліхтар. На передку сиділи троє, які і самі не дуже відрізнялися від мерців або духів, бо були такі білі від вапна, що майже світилися у сутінках. За возом, що його тягли двійко коней, стелився припах карболки, і невдовзі вони щезнули з поля зору. Малюк зупинився і проводжав їх поглядом. Закляклі голі ноги мерців розхитувалися з боку в бік.
Темне місто стрічало його собачим гавкотом та освітленими гасовими лампами обличчями, що визирали з-за фіранок у вікнах. Легке цокотіння підков відлунювало на безлюдних вуличках. Мул глибоко втягнув повітря і різко завернув у провулок, що вивів на площу, де у світлі зірок малюк побачив колодязь з жолобом і конов’язь. Він спішився, узяв відро з кам’яної приступки й опустив у колодязь. Почувся тихий плескіт. Малюк витягнув відро, розплескуючи у темряві воду. Тоді зачерпнув воду черпаком з гарбуза і почав пити, а мул тикав йому мордою у лікоть. Напившись, малюк поставив на землю відро, сів на приступку і дивився, як п’є мул.