Mozos de cuadra, гукнув він. Venga. Pronto[187].
Двоє хлопців проштовхалися наперед і підійшли до дверей, а за ними ще декілька назирці. Ґлентон жестом покликав найвищого, поклав йому руку на маківку, розвернув його і подивився на інших.
Este hombre es el jefe[188], сказав він. Jefe стояв із урочистим виглядом, зиркаючи на інших. Ґлентон повернув його голову і поглянув на нього.
Те encargo todo, entiendes? Caballos, sillas, todo.
Sí. Entiende.
Bueno. Andale. Hay caballos en la casa[189].
Jefe обернувся, вигукнув імена своїх друзів, і пів десятка хлопців вийшли з натовпу й увійшли в дім. Коли Ґлентон йшов коридором, вони вже вели коней — деякі з цих тварин колись убили людей — до воріт, і найменший хлопець ледь сягав тулуба тварини, про яку він піклувався. Ґлентон пішов у задню частину будівлі, аби пошукати там колишнього священника, якого він любив посилати по повій та випивку, але того ніде не було. Намагаючись зрозуміти, від кого з підлеглих можна очікувати повернення, Ґлентон зупинив свій вибір на Докові Ірвінґу і Шелбі, дав їм жменю монет і знову повернувся на кухню.
На подвір’ї за постоялим двором у темряві смажилися на рожні пів десятка козенят, їхні почорнілі силуети виблискували в димному світлі. Суддя прогулювався у полотняному костюмі і помахом своєї сигари давав вказівки кухарям, а за ним слідував струнний оркестр із шести музикантів, усі старі, усі серйозні, вони трималися на три кроки позаду нього й увесь час грали. Посеред двору стояв триніжок із бурдюком, повним пульке, й Ірвінґ повернувся з двадцятьма чи тридцятьма повіями різного віку та зовнішності, перед дверима будівлі розташувалися цілі каравани фургонів і возів, за якими наглядали принагідні маркітанти, кожен із яких викрикував ціни на різноманітні товари, а навколо хвилювалася мінлива галерея городян і кілька десятків напівдиких коней, запряжених біля входу в будівлю, які ставали дибки й іржали, а ще занедбана худоба, вівці та свині зі своїми власниками, і вже майже все містечко, якого Ґлентон і суддя сподівалися позбутися, зібралося перед їхнім домом як своєрідний карнавал, якому в цій частині світу притаманні підкреслено святковий настрій і дедалі більша потворність дійства. На подвір’ї розгорілося таке високе багаття, що з вулиці видавалося, ніби пожежа охопила всю задню частину приміщення, а нові купці з товарами та нові глядачі і далі прибували разом із групами похмурих індіанців у набедрениках, що сподівались найнятися на роботу.
Близько опівночі багаття розклали вже й на вулиці, там само тривали танці та пиятика, а дім дзвенів від пронизливих криків повій, ворожі зграї собак пролізли на тепер частково затемнене й задимлене подвір’я, там вони люто побилися за обгорілі козячі кістки, і там само пролунали перші постріли цієї ночі, поранені собаки вили й чвалали по двору, поки не вийшов сам Ґлентон і не добив їх ножем, зловісна сцена в мерехтливому світлі: зранені пси мовчали й лише клацали зубами, волочилися по ділянці, як тюлені чи хтось схожий, тулилися до стін, поки він ходив від одного до іншого й розколював їм черепи величезним ножем з мідною ручкою, який носив на поясі. Тільки-но Ґлентон повернувся в будинок, як біля рожнів загавкали нові собаки.
У передсвітанкові години майже всі лампи постоялого двору лише диміли, і п’яне хропіння наповнило кімнати. Маркітанти з возами зникли, а на дорозі лишилися чорні обгорілі кола від вогню, як воронки від снарядів; поліна, що досі жевріли, стягли разом і кинули в останнє багаття, біля якого сиділи старигани й хлопці, курили сигари й обмінювалися історіями. Коли на світанку на сході почали проступати силуети гір, ці люди теж розійшлися. У дворі за будинком вцілілі собаки порозтягали кістки урізнобіч, а мертві лежали в темній ріні власної крові, засохлої в пилюці, і тоді ж заспівали півні. Коли суддя і Ґлентон з’явилися біля вхідних дверей у своїх костюмах, перший у білому, другий у чорному, єдиним присутнім був один із маленьких конюхів, який спав на сходах.
Joven, сказав суддя.
Хлопець скочив на ноги.
Eres mozo del caballado?
Sí señor. A su servicio.
Nuestros caballos[190]…, почав було суддя. Він хотів описати коней, але хлопець уже побіг.
Було холодно, і дув вітер. Сонце ще не зійшло. Суддя стояв на сходах, а Ґлентон ходив туди-сюди, розглядаючи землю. За десять хвилин повернувся хлопчик у супроводі ще одного, ведучи по вулиці бадьорою риссю двох осідланих доглянутих коней, хлопці бігли стрімголов, босоніж, а коні видихали пару, енергійно хитаючи головами з боку в бік.
189
— Я доручаю тобі все. Коней, сідла, усе.
— Так. Зрозуміло.
— Добре. Давай. Коні в домі