Він мчав риссю по рівнині на північ і за півтора кілометра попереду побачив іншого вершника. Він не міг його роздивитися і тому поїхав повільніше. Згодом малюк побачив, що вершник веде коня, а ще за деякий час розгледів, що кінь іде якось не так.
То був Тейт. Він сів на узбіччі й спостерігав за малюком, поки той наближався. Кінь стояв на трьох ногах. Тейт сидів мовчки. Він зняв капелюха, зазирнув у нього й знову надів. Малюк повернувся в сідлі, щоб подивитися на південь. Потім поглянув на Тейта.
Може йти?
Не зовсім.
Він спішився і підняв ногу коня. Стрілка копита була розколота і закривавлена, а холка коня тремтіла. Малюк опустив копито. Сонце стояло в небі вже дві години, а на горизонті з’явився пил. Малюк глянув на Тейта.
Що робитимеш?
Не знаю. Поведу його трохи. Подивлюся, як він.
Далеко не піде.
Я знаю.
Ми можемо по черзі їхати на моєму.
Ти міг би просто їхати далі.
Та міг би, чому ні.
Тейт подивився на нього. Ну, їдь, якщо хочеш, сказав він.
Малюк сплюнув. Давай, сказав він.
Нізащо не кину своє сідло. Нізащо не кину коня, поки він іде.
Хлопець схопив віжки свого коня. Краще подумай ще раз про те, що ти нізащо не кинеш, відповів він.
Вони рушили, ведучи обох тварин. Ушкоджений кінь постійно хотів спинитися. Тейт потягнув його. Ну, дурнику, сказав він. Тобі ці чорнопикі сподобаються не більше за мене.
Опівдні сонце стало блідою плямою на небі, а з півночі повіяв холодний вітер. Від цього низько хилилися і людина, і тварина. Вітер ніс колючі шматочки гравію, і вони натягнули капелюхи нижче на обличчя й рухалися далі. Сухі пустельні травинки літали в повітрі разом із бурливими мандрівними піщинками. Ще година — і слідів основного загону, який ішов попереду, вже не було видно. Скрізь, скільки сягало око, рівномірно сіріло небо, а вітер не вщухав. Незабаром пішов сніг.
Хлопець дістав ковдру і закутався в неї. Він повернувся спиною до вітру, а кінь нахилив голову й притиснувся щокою до його обличчя. Вії тварини були припорошені сніжинками. Коли підійшов Тейт, вони стали вдвох, дивлячись туди, куди вітер відносив сніг. Вони могли бачити лише на метр довкола.
Хіба не пекло, сказав Тейт.
Може, твій кінь піде попереду?
Та ні. Я ледве змушую його йти за мною.
Якщо повернемо не туди, можемо легко вийти просто на тих іспанців.
Ніколи не бачив, щоб так швидко похолодніло.
Що пропонуєш робити?
Краще йти далі.
Можна було б видертися на узвишшя. Якщо будемо йти вгору, принаймні знатимемо, що не ходимо колом.
Нас відріжуть від загону. Ми ніколи не знайдемо Ґлентона.
Нас уже відрізали.
Тейт обернувся і похмуро втупився у кружляння сніжинок, які несло з півночі. Ходімо, сказав він. Тут не можна стояти.
Вони повели коней за собою. Земля вже побіліла. Потім по черзі сідали на здорового коня і вели кульгавого. Багато годин вони підіймалися скелястим водориєм, а сніговій не слабшав. Почали натрапляти на перші однохвойні сосни, карликові дуби, розлогі пасовища, і незабаром на цих високих луках снігу вже було сантиметрів тридцять, коні пихкали і диміли, як парові машини, ставало дедалі холодніше і темніше.
Вони спали в снігу, закутані в ковдри, коли їх наздогнали розвідники з передового загону Еліаса. Цілу ніч ті їхали єдиним видимим слідом, рухаючись безупинно, щоб не спустити з очей цього шляху неглибоких западин у землі, засипаних снігом. Їх було п’ятеро, вони виринули в темряві з-поміж вічнозелених рослин, ледь не перечепившись об соньків, два горбики у снігу, один з яких раптово розкрився, і звідти постала постать, схожа на жахливу істоту, що вилупилася з яйця.
Сніг перестав падати. Малюк чітко бачив людей і тварин на тлі блідої землі, чоловіків, що йшли великими кроками, і коней, що дихали холодом. З чоботами в одній руці й револьвером у другій малюк вискочив з-під ковдри, прицілився й розрядив револьвер у груди найближчому чоловікові, а потім повернувся і побіг. Тоді послизнувся і впав на одне коліно. Десь за ним вистрілив мушкет. Малюк скочив на ноги і побіг далі по стемнілих заростях однохвойного сосняку, завертаючи вздовж схилу. Пролунали нові постріли, він обернувся й побачив чоловіка, який вибігав з-за дерев. Чоловік зупинився і підняв лікті, а малюк пірнув сторч головою. Між гілками прошуміла мушкетна куля. Він перевернувся й звів револьвер. Напевно, ствол забився снігом, бо коли він натиснув на спусковий гачок, спалахнуло помаранчеве кільце і почувся дивний тріск. Малюк помацав револьвер, щоб перевірити, чи його не розірвало, але він був цілий. Чоловіка вже не було видно, тож малюк підхопився і побіг. Задихаючись, він сів біля підніжжя схилу, взув чоботи й поглянув на дерева позаду. Жодного руху. Він підвівся, застромив револьвер за пояс і пішов далі.