Це були рештки скальпів, знятих у Накосарі, безжально спалених у смердючому зеленому багатті так, що від цих поблано[193] не залишилося нічого, крім обвугленого згустка їхніх претерітських[194] життів. Спалення організували на невеликому пагорбі, і малюк уважно оглянув кожен сантиметр землі навколо себе, але нічого не побачив. Малюк рушив далі по слідах, які свідчили про погоню в темряві, вистежуючи їх у дедалі густіших сутінках. Після заходу сонця похолодніло, але не так, як у горах. Ослаблений через недоїдання, він сів на пісок відпочити, а прокинувся вже лежачи на землі, розкинувшись і вигнувшись. Уже зійшов місяць, який висів півмісяцем, як дитячий човник, у щілині між чорними паперовими горами на сході. Малюк підвівся і пішов далі. Навколо гавкали койоти, і в нього підгиналися ноги. Пройшовши ще годину, він натрапив на коня.
Кінь постояв на стежці, відійшов і знову став. Малюк зупинився і вихопив револьвер. Кінь пройшов біля нього, темний силует, і було важко визначити, з вершником він чи без. Тварина зробила коло і повернулася.
Малюк заговорив до коня. Чув його глибоке легеневе дихання, чув, як той рухається, і, підійшовши ближче, відчув його запах. Він ходив за ним майже годину, розмовляв із ним, насвистував, простягаючи руки. Підійшовши досить близько, щоб нарешті його торкнутися, схопив коня за гриву, той помчав риссю, а малюк побіг поруч, чіпляючись, поки не обхопив його передню ногу й не повалив різко на землю.
Малюк підвівся першим. Кінь силкувався встати, тож малюк подумав, що той травмувався під час падіння, але ні. Він затягнув ремінь на морді й сів на нього, потім кінь піднявся й став, тремтячи під ним і широко розставивши ноги. Малюк поплескав його по холці й знову заговорив, і кінь невпевнено рушив уперед.
Він припустив, що це один із в’ючаків, куплених в Уресі. Кінь зупинився, і малюк марно спробував підігнати його. Він різко тицяв коня своїми безкаблучними п’ятами під ребра, аж той присів на зад і завалився набік. Малюк дотягнувся до ременя і зняв його з конячої морди, знову штовхнув його п’ятами, вдарив ременем, і аж тоді тварина жваво рушила. Малюк скрутив великий жмут гриви в кулаці й поїхав верхи, всівшись на гострому хребті коня, що відчутно, хай і непомітно для ока, рухався під шкірою.
Поки вони їхали, до них приєднався другий кінь, який вибіг із пустелі й пішов поруч, він був із ними і коли настав світанок. Уночі до слідів вершників приєдналися сліди більшого загону, і тепер широка, добре витоптана стежка пролягала на північ по дну долини. Коли розвиднілося, малюк нахилився й, притулившись обличчям до холки коня, роздивлявся сліди копит. Тут пройшли непідкуті індіанські мустанги, близько сотні. Не індіанці приєдналися до вершників, а навпаки. Він поїхав далі. Маленький кінь, який приєднався до них уночі, відійшов на значну відстань і тепер пильнував за ними, а кінь під малюком був неспокійний і слабкий через спрагу.
Опівдні тварина вже ледь не падала. Малюк намагався змусити її зійти зі стежки, щоб зловити іншого коня, але вона не збиралася сходити з обраного курсу. Малюк смоктав камінчик і оглядав місцевість. Потім він побачив попереду вершників. Спочатку їх не було, а потім вони зненацька там виникли. Він розумів, що саме їхня близькість стривожила обох коней, але їхав далі, дивлячись то на тварин, то на обрій на півночі. Шкапа під ним тремтіла і сунулася вперед. І за деякий час він побачив, що вершники були в капелюхах. Малюк підторкнув коня, і коли під’їжджав до них, побачив, що загін зупинився й сидів на землі, спостерігаючи за тим, як він наближається.
Вигляд у них був кепський. Виснажені й заюшені кров’ю, чорні кола під очима, рани перев’язані бруднющим закривавленим ганчір’ям, а їхній одяг вкрився кіркою застиглої крові та пороху. Ґлентонові очі в темних очницях — палкі центроїди вбивства, він озлоблено витріщився разом зі своїми змарнілими вершниками на малюка, наче той, попри подібність їхніх нужденних обставин, аж ніяк не був одним із них. Малюк зіслизнув з коня і став між ними, худорлявий, спраглий і ніби збожеволілий. Хтось кинув йому флягу.
Вони втратили чотирьох. Інші пішли на розвідку. Еліас долав гори весь день, усю ніч і наступний день також, він добрався до них крізь сніг, у темряві, кілометрів на шістдесят південніше від того місця, на рівнині, їх гнали на північ, як худобу через пустелю, і вони навмисне пішли по сліду індіанців, щоб їхні переслідувачі розгубилися. Вони не знали, наскільки далеко позаду мексиканці чи як близько попереду апачі.
194
Претеріт — форма давноминулого (латина) або простого минулого часу в багатьох мовах (іспанській, французькій, англійській тощо). Інакше його називають минулим доконаним чи історичним часом. Більше про це див. у післямові.