Вони стояли серед своїх коней на цій злиденній маленькій аламеді[199], коли вітер нишпорив у деревах, птахи кублилися тут у сірих сутінках, кричали і чіплялися за гілки, а сніг вихорами віявся по маленькій площі, огортаючи силуети валькованих будівель і заглушаючи крики продавців, які йшли за новоприбулими. Ґлентон повернувся з мексиканцем із загону, усі залізли на коней, вервечкою виїхали на вулицю і дісталися до старих дерев’яних воріт, за якими було подвір’я. Воно було припорошене снігом, і там тримали свійську птицю і худобу — кіз і віслюка, — які, коли ввійшли вершники, почали наосліп дерти та шкребти стіну. У кутку стояв триніжок на почорнілих ніжках, а під ним була величезна пляма крові, частково вкрита снігом, блідувато-рожева в останніх променях сонця. З дому вийшов чоловік, поговорив з Ґлентоном, потім із мексиканцем, а тоді жестом запросив їх усіх сховатися від негоди.
Вони сиділи на підлозі у довгій високій кімнаті із задимленими vigas[200], і жінка з дівчиною принесли миски з guisado[201] з козлятиною та стосик синюватих коржів на глиняній тарілці, миски з квасолею, каву і кукурудзяну кашу з невеличкими шматочками нерафінованого коричневого тростинного цукру пілонсільйо. Надворі було темно і вирували сніжинки. Вогню в кімнаті не було, а їжа сильно парувала. Повечерявши, вони закурили, а жінки зібрали миски, і згодом прийшов хлопець із ліхтарем, щоб вивести їх на вулицю.
Вони перейшли двір поміж коней, які форкали, і хлопець відчинив простацькі дерев’яні двері валькового сараю і став осторонь, високо тримаючи лампу. Вони принесли сідла і ковдри. Надворі на морозі тупотіли коні.
У сараї була кобила із сисунцем, і хлопець хотів вивести тварин, але американці гукнули йому, аби залишив їх тут. Принесли соломи зі стійла й застелили ліжка, поки хлопець світив над ними лампою. В хліву пахло глиною, соломою і гноєм, і в брудному жовтому освітленні їхнє дихання клубочилося парою на холоді. Коли вони застелили ковдри, хлопець опустив ліхтар, вийшов надвір і зачинив за собою двері, залишивши їх у глибокій, цілковитій темряві.
Ніхто не ворушився. У цій холодній стайні звук зачинених дверей міг викликати у деяких серцях спогади про інші постоялі двори, де вони бували не з власної волі. Кобила неспокійно пирхала, а лоша ходило довкола. І тоді вони один за одним почали скидати свій верхній одяг, плащі зі шкір, грубі вовняні серапе та жилети, навкруги сипалися й тріскотіли іскри, і на кожному був саван тьмяного вогню. Стягуючи одяг, вони здіймали руки, і ті сяяли, кожну темну душу огортали чутні силуети світла, наче так і було завжди. Кобила, що стояла біля протилежної стіни, форкнула і кинулася вбік через таку осяйність істот, настільки оповитих темрявою, а лоша повернулося й сховало голову в павутинчасту вовну материного боку.
XVI
Долина Санта-Крус — Сан-Бернардіно — Дикі бики — Тумакакорі — Місія — Пустельник — Тубак — Зниклі розвідники — Сан-Хав’єр-дель-Бак — Форт Тусон — Падальники — Чирикауа — Ризикована зустріч — Манґас Колорадас[202] — Лейтенант Каутс — Набір рекрутів на площі — Дика людина — Убивство Овенса — В кантині — Огляд містера Белла — Суддя про свідчення — Собаки-виродки — Фанданго — Суддя і метеорит.
Того ранку, коли вони виїхали, було ще холодніше. Жодної людини на вулицях, жодного сліду на свіжому снігу. На околиці міста вони побачили місце, де вовки перейшли дорогу.
Їхали вздовж річечки, ще вкритої тонким шаром льоду, повз замерзлу драговину, де сновигали і буркотали качки. Пополудні вони перетнули буйно-зелену долину, де суха зимова трава сягала коням до черева. Довкруги — порожні поля, де гнив урожай, а ще яблуневі, айвові та гранатові сади, повні висохлих плодів, що валялися на землі. Вони помітили стадо оленів, яке скупчилося на луках, і сліди худоби, а вночі, коли сиділи біля багаття, підсмажуючи ребра та стегна молодої олениці, почули, як у темряві ревуть бики.
Наступного дня вони їхали повз руїни старої асьєнди в Сан-Бернардіно. Там на пасовищі побачили диких биків, таких старих, що вони мали ще іспанські тавра на стегнах, і кілька тварин кинулися на їхній невеликий загін, тому їх застрелили та залишили лежати, але з акацієвих поростей біля водорию вихопився ще один і увігнав роги в бік коня, на якому їхав Джеймс Міллер. Він висмикнув ногу зі стремена з того боку, звідки наближалася тварина, але сила удару ледь не вибила його із сідла. Кінь пронизливо завищав і захвицав, але бик стояв непохитно, він підняв коня разом з вершником над землею, перш ніж Міллер встиг вихопити револьвер, а коли той приставив цівку до чола бика й вистрілив, уся гротескна конструкція розвалилася, після цього Міллер видряпався з-під тих «уламків» і з огидою відійшов, а в руці у нього димився револьвер. Кінь силкувався підвестися, тож Міллер повернувся, вистрелив у нього, засунув револьвер за пояс і почав розстібати ремені на попрузі. Кінь лежав просто на мертвому бику, тож Міллеру довелося попітніти, щоб вивільнити сідло. Інші вершники зупинилися і спостерігали, хтось вивів йому останнього запасного коня з ремуди, але більше ніхто ніяк не допоміг.
202
Ватажок чихенне (бл. 1793–1863), однієї з груп чирикауа-апачів, понад 50 років воював проти мексиканців і американців. Його ім’я Mangas Coloradas (