Ватажком цих воїнів-шакалів був невисокий смаглявий чоловік у ношеному мексиканському військовому вбранні, який мав із собою шаблю, а на його роздертому барвистому панталері[203] висів вітнівільський кольт одного з розвідників. Він зупинив коня перед Ґлентоном і, оцінивши розташування інших вершників, запитав гарною іспанською, куди вони прямують. Не встиг він проказати фразу, як скакун Ґлентона витягнув шию і вкусив коня індіанця за вухо. Хлинула кров. Кінь заіржав і звівся дибки, й апачі насилу втримався в сідлі, він вихопив шаблю і побачив, що на нього націлена чорна лемніската — здвоєна двоцівка Ґлентона. Ґлентон двічі ляснув із силою свого коня по морді, і тварина закинула голову, кліпаючи одним оком і плюючись кров’ю. Апачі відвернув голову свого мустанга, і коли Ґлентон обернувся поглянути на своїх людей, то побачив, що вони завмерли, наче заблоковані дикунами, вони і їхня зброя сплелися в тугу, крихку конструкцію, наче пазл, де розташування кожного елемента зумовлене місцем решти, а вони і собі залежні від кожного наступного, тож жоден не може навіть поворухнутися, бо від цього зруйнується вся композиція.
Першим почав ватажок. Вказуючи на закривавлене вухо свого коня, він сердито заговорив діалектом апачів, і його чорні очі уникали погляду Ґлентона. Суддя виступив наперед.
Vaya tranquilo, сказав він. Un accidente, nada más[204].
Mire, відповів апачі. Mire la oreja de mi caballo[205].
Він притримав коня за голову, щоб показати рану, але тварина різко вирвалася і смикнула ушкодженим вухом, забризкавши кров’ю вершників. Хай то коняча кров чи інша, від неї затремтіла вся ненадійна архітектурна споруда, мустанги, стоячи непохитно, дрижали в почервонілій ранковій зорі, і пустеля під ними гула, як малий барабан. Непевність цього незатвердженого перемир’я дійшла до крайньої межі, аж раптом суддя злегка підвівся в сідлі, підняв руку і вигукнув привітання комусь за групкою апачів.
Від міської стіни під’їхало ще вісім чи десять кіннотників. Їх очолював величезний чоловік з величезною головою у комбінезоні, обрізаному до колін, щоб припасувати до ніг верхні обмотки мокасинів, а крім цього, на ньому ще були картата сорочка та червона нашийна хустка. Він був без зброї, але воїни, які їхали обабіч нього, мали короткоствольні гвинтівки, а також сідельні револьвери та інше спорядження вбитих розвідників. Коли вони наблизилися, інші дикуни відступили, щоб дати їм дорогу. Індіанець на покусаному коні показав їм рану, але вождь лише чемно кивнув. Він повернув скакуна на чверть оберту до судді, і тварина вигнула шию, проте вершник її приборкав. Buenos días, сказав він. De dónde viene?[206]
Суддя всміхнувся і торкнувся зів’ялого вінка на голові, мабуть, забувши, що капелюха в нього немає. Він абсолютно офіційно представив свого начальника Ґлентона. Відбулося знайомство. Чоловіка звали Манґас, він був доброзичливий і вільно говорив іспанською. Коли індіанець на покусаному коні знову поскаржився, Манґас спішився, взяв руками голову тварини й оглянув рану. Він був високий, кривоногий і мав дивно непропорційне тіло. Він звів очі на американців, а тоді глянув на інших вершників і помахав їм.
Andale, сказав він. Він обернувся до Ґлентона. Ellos son amigables. Un росо borracho, nada más[207].
Апачі почали вибиратися із загону американців, як люди, що задкують із колючих кущів. Американці поставили гвинтівки вертикально, а Манґас вивів укушеного коня наперед і задер тому голову, утримуючи його лише своїми руками, поки тварина дико водила білими очима. Після короткого обговорення з’ясувалося, що, попри оцінені збитки, як оплату не приймуть нічого, крім віскі.
Ґлентон сплюнув і глянув на індіанця. No hay whiskey[208], сказав він.
Запала тиша. Апачі перезирнулися. Потім подивилися на сакви, фляги та бутлі з гарбуза. Cómo?[209] запитав Манґас.
No hay whiskey, повторив Ґлентон.
203
Перев’яз через плече, часто прикрашений вишивкою, призначений для того, щоб носити зброю, штандарт або прапор.