Манґас відпустив грубий недоуздок із сириці. Його люди дивилися на нього. Він поглянув на обнесене стінами місто, а потім на суддю. Немає віскі? запитав він.
Немає віскі.
Серед похмурих облич Манґас єдиний видавався незворушним. Він дивився на американців і їхню упряж. Вони справді не були схожі на тих, у кого могло залишитися невипите віскі. Суддя і Ґлентон сиділи на своїх конях і в межах перемовин більше нічого не пропонували.
Hay whiskey en Tucson[210], сказав Манґас.
Sin duda, погодився суддя. Y soldados también[211]. Він проїхав на коні трохи вперед, тримаючи рушницю в одній руці, а віжки в другій. Ґлентон поворухнувся. Кінь під ним теж зрушив. Тоді Ґлентон зупинився.
Tiene oro? запитав він.
Si.
Cuánto.
Bastante[212].
Ґлентон подивився на суддю, а потім знову на Манґаса. Bueno, сказав він. Tres días. Aquí. Un barril de whiskey[213].
Un barril?
Un barril. Ґлентон штовхнув п’ятами свого коня, апачі розступилися, і він, суддя та інші за ними вервечкою поїхали до воріт убогого валькованого міста, яке палало на рівнині у світлі зимового сходу сонця.
Лейтенанта, який командував невеликим гарнізоном, звали Каутс. Він був на узбережжі із командою майора Ґрема, а коли повернувся чотири дні тому, виявив, що місто перебуває в неофіційній облозі апачів. Вони були п’яні від свіжозвареного тисвину[214], і дві ночі поспіль лунали постріли та гучні безперервні вимоги дати віскі. Гарнізон мав дванадцятифунтову напівкулеврину[215], заряджену мушкетними кулями та розміщену на укріпленому валу, і Каутс сподівався, що дикуни відступлять, коли все вип’ють. Він поводився дуже офіційно і називав Ґлентона «капітаном». Ніхто з пошарпаних бійців не зліз з коня. Вони оглядали похмуре зруйноване місто. Віслюк у шорах, припнутий до жердини, нескінченно кружляв, обертаючи лопатеву мішалку, і дерев’яний вал поскрипував у своїх блоках. Біля основи мішалки порпалися кури та дрібні птахи. Жердина була на висоті понад метр над землею, але птахи все ж пригиналися і присідали щоразу, коли вона рухалася над ними. На площі в пилюці лежало декілька чоловіків, які, здавалося, спали. Білі, індіанці, мексиканці. Хтось накритий ковдрою, хтось ні. У дальньому кінці площі стояв стовп для публічних покарань, потемнілий унизу від собачої сечі. Лейтенант провів поглядом загін. Ґлентон відсунув капелюха і поглянув на лейтенанта з висоти свого коня.
І де чоловіку в цій блювотній дірі можна випити? запитав він.
Це були перші слова, сказані ними. Каутс уважно їх оглянув. Змарнілі, переслідувані, чорні від сонця. Після чищення зброї порохова кіптява глибоко залягала у зморшках і порах на їхній шкірі. Навіть коні виглядали якимись чужоземними, таких лейтенант до того не бачив: вони були прикрашені людським волоссям, зубами та шкірою. Якби не зброя, пряжки та металеві деталі збруї, в цих прибульцях нічого б не вказувало на те, що вони вже знають про винахід колеса.
Є кілька місць, сказав лейтенант. Але боюся, що вони ще не відчинилися.
Ну, скоро повідчиняються, відповів Ґлентон. І підторкнув коня. Більше він нічого не сказав, й інші теж мовчали. Коли вони переходили площу, кілька волоцюг вистромили голови з-під ковдр, щоб подивитися їм услід.
Бар, у який вони зайшли, виявився квадратною валькованою кімнатою, де господар взявся обслуговувати їх у самому спідньому. Вони сиділи в пітьмі на лавці за дерев’яним столом і понуро випивали.
Звідки ви всі? запитав господар.
Ґлентон і суддя пішли глянути, чи можна завербувати когось із того наброду, що спочивав у пилу на площі. Декілька чоловіків сиділи там, мружачись від сонця. Один із них із «бові» шукав охочих зробити ставку й схрестити леза, аби побачити, чия сталь краща. Усміхнений суддя ходив поміж них.
Капітане, що ви несете в цих саквах?
Ґлентон обернувся. Вони із суддею несли сумки, перекинуті через плече. Чоловік, який заговорив до них, сидів, притулившись до стовпа і зіпершись ліктем на зігнуте коліно.
В оцих торбах? перепитав Ґлентон.
Так, в оцих.
В оцих торбах повно золота та срібла, сказав Ґлентон, бо так воно і було.
Той дармобит посміхнувся і сплюнув.
Оце тому в нього і є така кортячка до тої Каліфорни, сказав інший. Вбив собі в голову, що там отак уже й повну сумку золота йому.
Суддя привітно всміхнувся тим лежням. Можете отам трохи перехопити, сказав він. Хто хоче з нами на золоті копальні?
214
Алкогольний напій індіанців, який виготовляється із маїсу і підсолоджується борошном зі стручків мескитового дерева чи сиропом із кактуса сагуаро.
215
Кулеврина — вогнепальна зброя, предок аркебузи, мушкета і легкої гармати, подібна на нашу пищаль. Напівкулеврина має укорочений ствол. Згадана в тексті напівкулеврина розрахована на мушкетні ядра вагою 5,5 кілограма.