Налий собі ще.
Чоловік узяв черпак і наповнив чашку.
У всій красі. Ні разу його не кривдив. Я йому замовив волосяницю, але він її з’їв.
І хіба не всі в цьому місті бачили цього сучого сина?
Так. Так, усі. Тому мені треба до Каліфорнії. Там я зміг би брати за нього два четвертаки.
Тебе там можуть виваляти у смолі та пір’ї.
Уже проходив таке. В штаті Арканзас. Заявили, що я йому щось дав. Якісь ліки. Вони забрали його і чекали, поки йому стане краще, але, звісно, цього не сталося. Тому вони привели спеціального проповідника помолитися над ним. А тоді нарешті віддали мені. Якби не він, я міг би чогось досягти у своєму житті.
Якщо я правильно розумію, уточнив суддя, цей недоумок — твій брат?
Так, сер, відповів чоловік. У цьому й суть справи.
Суддя потягнувся до його голови і почав роздивлятися її контури. Очі чоловіка забігали, і він схопив суддю за зап’ястки. Суддя стиснув його голову, наче якийсь величезний небезпечний цілитель. Чоловік стояв навшпиньки, ніби хотів зробити той огляд зручнішим, і коли суддя відпустив його, зробив крок назад і подивився на Ґлентона, у цій напівтемряві його очі були білими. Новобранці дивилися зі свого кінця лавки, роззявивши роти, суддя примружив очі, вивчаючи чоловіка, а потім знову потягнувся, схопив його і, притримуючи за чоло, почав тицяти великим пальцем йому в потилицю. Коли суддя нарешті обережно відпустив чоловіка, той позадкував і перечепився через лавку, а новобранці засмикалися вгору-вниз, дихаючи з присвистом і хриплячи. Власник ідіота роззирнувся по цій паскудній пивничці, ковзаючи поглядом по кожному обличчю, ніби їх було замало. Він підвівся з підлоги й обійшов лавку. Коли був на середині кімнати, суддя гукнув до нього.
А він завжди був таким? запитав він.
Так, сер. Таким народився.
Він повернувся, щоб піти. Ґлентон вихилив свою чашку, поставив її перед собою і звів очі. А ти? запитав він. Але чоловік уже штовхнув двері й зник у сліпучому світлі вулиці, не відповівши.
Увечері знову прийшов лейтенант. Він сів поруч із суддею і разом із ним пройшовся по всіх пунктах закону. Лейтенант кивав, стиснувши губи. Суддя перекладав йому латинські юридичні терміни. Наводив приклади зі справ цивільних і військових судів. Цитував Кока і Блекстоуна, Анаксімандра, Фалеса[217].
Уранці виникла нова проблема. Викрали мексиканську дівчинку. Закривавлені й подерті шматки її одягу знайшли біля північної стіни, через яку її, ймовірно, перекинули. А пустелею начебто когось тягли. І черевик. Батько дівчинки стояв на колінах, притискаючи до грудей закривавлений клапоть одягу, і ніхто не міг його переконати встати й піти. Того вечора на вулицях розклали вогнища й зарізали бика, а Ґлентон і його люди частували строкату компанію городян, солдатів і підкорених індіанців, або tontos[218], як їх назвали б їхні брати, що лишалися за воротами. Відкоркували барильце віскі, і незабаром чоловіки безцільно тинялися, похитуючись, у клубах диму. Місцевий купець приніс виводок собак, де в одного із цуценят було шість ніг, у другого — дві, а в третього — чотири ока на голові. Він запропонував Ґлентону купити їх, але той прогнав купця, погрожуючи застрелити тварин.
Яловичину обгризли до кісток, а самі кістки винесли, vigas витягли зі зруйнованих будинків і кинули в полум’я. Натоді чоловіки Ґлентона були здебільшого голі і рухалися невпевнено, а незабаром суддя змусив їх танцювати, награючи на простацькій реквізованій скрипці, і паскудні шкури, яких вони позбулися, диміли, смерділи і чорніли у вогні, а червоні іскри зринали, наче затаєні в них душі крихітних створінь.
До опівночі місцеві розійшлися, і лишилися тільки озброєні голі чоловіки, які стукали в двері, вимагаючи випивки та жінок. Рано-вранці від вогнищ лишилися купи попелу, а останні іскри розлетілися за вітром, що гуляв брудними вулицями, здичавілі пси бігали біля багать, щоб поцупити почорнілі залишки м’яса, а в дверях лежали, скрутившись, голі чоловіки, що, обійнявши себе за лікті, хропіли на холоді.
До опівдня вони знову були всюди, блукали з червоними очима по вулицях, одягнені здебільшого в нові сорочки та штани. Коли прийшли забирати коней, яких залишали у коваля, той почастував їх випивкою. Це був низенький кремезний чоловік на ім’я Пачеко, а ковадлом йому слугував чималий залізний метеорит у формі великого кутнього зуба, і, побившись об заклад, суддя відірвав його від землі, а коли заклалися ще раз, підняв над головою. Кілька чоловіків проштовхалися наперед, щоб торкнутися залізяки і розхитати її, а суддя скористався нагодою, щоб оповісти про наявність заліза у небесних тілах, їхню силу та можливості. На землі накреслили дві лінії на відстані трьох метрів одна від одної і заклалися втретє, діставши золоті і срібні монети з пів десятка країн і навіть кілька boletas, тобто дисконтних векселів із копалень біля Тубака. Суддя схопив величезну брилу, яка приблукала сюди за невідь скільки тисячоліть з якогось незбагненного куточка Всесвіту, підняв над головою, став, похитуючись, і кинув її вперед. Метеорит майже на пів метра перелетів лінію, і суддя ні з ким уже не ділив побрязкачів, кинутих на чапраку біля ніг коваля, бо навіть Ґлентон не схотів поставити у цьому третьому заклáді на суддю.
217
Едвард Кок (1552–1634) — англійський юрист, судовий діяч і політик. Вільям Блекстоун (1723–1780) — англійський юрист і історик права. Анаксімандр (бл. 610–546 до н. е.) — давньогрецький філософ, який, зокрема, ввів термін «закон». Фалес Мілетський (626/623-548/545 до н. е.) — давньогрецький філософ, математик і астроном, один із «семи мудреців».