– Процедура вивчення трупа на місці злочину досить складна, – пояснив Скляр, чим відволік жінку від картини, яка її нажахала, – спершу вивчають тіло так, як воно лежить, потім перевіряють, чи немає нічого під ним, уважно роздивляються одяг. – Ілона Вітторіно розгублено дивилася на слідака. Вона не знала його, та розуміла, що перед нею коп. Скляр тим часом продовжив:
– Обов’язково перевіряють шкірні покриви, нігті й усе, що можливо перевірити саме на місці злочину (для цього труп роздягають). Усе повністю фотографують. Неважливо, видається воно підозрілим чи ні. Раптом людину насправді вбили не тут. – Скляр уважно роздивлявся обличчя дружини вбитого. Він не просто так улаштував їй лекцію з криміналістики. – А можливо – тут, у цьому будинку, проте, скажімо, на кухні. А тіло чомусь перемістили сюди. Або ж причиною смерті в реальності є не кульові поранення, а вистрелили вже потім, аби збити поліцію з пантелику. Звісно, у даному випадку навряд чи виявиться якесь інсценування, та перевірити поліція мусить. Ну і розтин. Неодмінно буде проведений розтин.
Жінка вклякла і знову витріщилася на кров поряд із трупом та на людей, що обступили вбитого. Кожна зморщечка, тремтіння довгих чорних вій, бліде обличчя і наповнені сльозами очі Ілони Вітторіно говорили слідчому, що її горе справжнє.
– Не дивіться туди, – урешті-решт, промовив Скляр.
Ілона перевела на нього свій погляд, покірно опустила голову. Так, хоч Скляр і звик давно до процедури вивчення місця вбивства, однак розумів, що в ній мало приємного, особливо для того, хто все це бачить уперше. Жінка намагалася виглядати спокійною, проте хвилювання чітко відбивалося на її обличчі. Хвилювання та… страшенний смуток. Нічого спільного з виразом обличчя Віталіни. «Невже вона його і досі кохає? Навіщо тоді розлучалися? Навіщо заборона опікуватися дитиною?»
На вигляд – близько сорока, коротко підстрижене волосся каштанового кольору. Сіре пальтечко. Доволі симпатична пані, знає собі ціну.
– Ви прийшли забрати дівчинку, – слідчий порухом руки показав іти за ним. Ілона Вітторіно послухалася. На тіло намагалася більше не дивитися. – Але нам потрібно з вами спершу поспілкуватися.
– Так, я розумію.
– Ви приїхали самі? – Єгор уже знав відповідь, та хотів почути її від Ілони.
Вони пройшли до вітальні, де так само працювали спеціалісти. Єгор прекрасно розумів, що не повинен пускати на місце злочину сторонніх осіб, проте його поведінка пояснювалася бажанням спостерігати за підозрюваним при допиті на місці вбивства. У такому разі злочинці більше нервують і можуть себе виказати. У Луцьку до цієї манери проводити розслідування звикли. «Звикнуть і тут», – вирішив слідак. Знову кинув прихований погляд на Ілону. «Гм… Жоден нерв не видає її». Лише вираз обличчя людини, яка вперше бачить місце злочину і те, як там працює поліція. А ще – блідість і сум.
– Ви когось шукаєте? – здивувався Єгор, коли помітив, що Ілона почала схвильовано роззиратися в різні боки.
– А де Крістіна?
Повз них пройшов експерт. Ілона простежила за ним здивовано.
– Вони вимірюють відстані, – пояснив Скляр. – Ми робимо детальний опис того, що і де знаходиться на місці вбивства. Навіть проїзні квитки, ключі чи будь-які інші дрібнички… – Він кивнув у бік одного з експертів, який зосереджено щось малював на папері. – Складає схему всього, що тут бачить і що знайшли. Детальний план до сантиметрів, навіть міліметрів – що і де знаходиться. Ось так це відбувається, якщо стисло, – резюмував.
Слідчий неспроста це все розповідав. Може, вона вбивця? Якщо так, має перейматися, чи, бува, нічого тут не залишилося такого, що могло б її виказати. Проте жінка ніби «зависла», спостерігаючи за процесом.
– То де Крістіна? – насилу отямилася вона і поглянула прямо на Єгора. В очах – цілеспрямованість. Так, її єдина мета тут – забрати дитину.
– Вона у своїй кімнаті, – заспокоїв Скляр, – із нею зараз працює наш психолог.
– Пси…холог? – насторожилася Ілона.
– Із дівчинкою все добре, проте вона пережила шок, тож ми вирішили, що непогано було б їм поспілкуватися. Ну і на майбутнє відразу вам пораджу пройти кілька зустрічей із психологом, можна нашим, можна і вашим. Просто щоб максимально заспокоїти дитину. Наскільки це взагалі можливо на даний момент, – розвів руками Скляр. – Присядьте, – указав на диван у вітальні.
Ілона послухалася. Та перш ніж вона це зробила, жінці довелося пропустити повз себе невідомого їй чоловіка, якому чомусь захотілося саме зараз пройти перед нею. Невідомий (звісно працівник поліції, бо хто ж тут іще може знаходитися?) перепросив.