Д. Грушевський вчинив таку плутанину, такий заколот в украінські літературі на Украіні, наколоцькав такоі джумиги, що про теперішню книжню мову можна прямо сказати народнього приказкою: що город, то й народ, — що редакція, то й свій опрічній правопис і навить опрічня мова. А наша публіка, само по собї не знаючи докладно цієі пісьменськоі суперечки, усю пеню скидає на усе сьогочасне украінське пісьменство загалом, не одрізняючи правого од винного, і дає свій загальний присуд і осуд. Бо вона мабуть думає й гадає, що усі украінські теперішні літератори змовилися, зьєднались і згодилися писати галицькою чудернацькою мовою та поганою мішанкою.
Врешті усього ми не маємо на думці зовсім одопрічнитись од галицькоi літератури, але самі галичани вже давно одопрічнили свою книжню мову, та й тепер одопрічнюють своє пісьменство од украінців, бо наша публіка не може читати йіх книжок через чудну, нечисту, а часом і сьмішну для нас мову. Ще не так давно йіх журнали, як от „Цравда" й „Зоря", видавались кращою мовою, так що украiнцям ще можна було йіх читати, бо мова в йіх була білше народня, і синтактика мови в роскладі слів була народня, а не польско-латинська, де слова якось чудно перемішані й перетасовані, як трапилось. Але це було в передніший час, в писаннях недавніх переднішців (предшествениковъ) д. Грушевського, д. Євшана та Кревецького й инчих.
Тепериньки вживають в своі розмові сливе усі не тільки молоді, але й старіші украінці от які слова: від, мешкання (житло), рахувати, рух, мешканці, помешкання, перешкола (завада), перешкажає (заважає), переконатись, переконання (пересвідчення), посада (місце, служба, уряд), також, сумнів (вагання), подорожувати (мандрувать), тягар (вага), виконать (здійснить, вдатне слово, пущене Ів. Белеєм в „Ділі" ще в 1884 р.). Про грання на сцені замісць — виконав роль треба писати — удавав, або грав, удав роль; кажуть же на селі: він удає с себе дурня (изображаетъ дурака), а бо приставляється дурнем; треба писать: артист удавав Макбета дуже гарно: не писать — чекати, тримати, трімкий,—а ждать і т. д. Зовсім не вживаються слова ні в кого с пісьмеників, неначе йіх і в мові на Украіні нема: микаться, вмикуваться (мішаться, вмішуваться), лишень, лиш (дай лиш міні), а замісць йіх пишуть галицьке (воно ж і великоруське, як от: один лиш день); промикувать, одмикувать, окроми, опрічній, митикувать, або мидикувать, примитикувать (приспособить), лічить, облічить, перелічить, облічувать, жадать, жаданий, одчай (розпач), ступіні (в д. Л. Стар—Черняхівськоі скрізь польські кроки), завада (завада—пише тільки д. Рол. в "Світ.
Зірниці), притичина (є тільки в д. Огієнка й Плюща); викинули слова: ждать, держать, дерзкий і пишуть скрізь сливе усі — чекати, тримати, трівкий і т. д.
С такою, амуницією в украiнських журналах та книжках украiнська література далеко уперед не забіжить, бо ця галицька й польська вантага (груз) поламає нашого воза. А на мій погляд, ця вантага - це просто таки сміття, що засмічує нашу мову.
Декотрі галицькі неологізми невдатні й навить непотрібні, як от — зокрема, зосібна, бо йіх збудування не має аналогічних слів в живі украінські мові; треба ставити замісць йіх — особливіше або особніше (сквирс. пов.); замісць зателепуватого — зовнішня політика, треба писати загрянишна, або околишня політика. Галицький неологізм попередники (предшественики) неможна назвать підхожим і вдатним. Теперички в Киівщині слова — попереду, уперед назначують тільки місце, а не час: йди бо попереду, уперед! А для назначіння часу вже кажуть: це було передніше; передніші люде жили довше, ніж теперішні. І через це замісць — попередники (предшественики) краще ставити слово — переднішці, або переднішники. Слово — попередник наводить на думку такий втямок, що це той чоловік, котрий іде попереду, як от слова передняк, а в поділ. губерні — напередняк. Передняком звали чумаки передню паровицю в валці, запряжену здоровими бадьористими волами, котрі йшли швидчою ступою, і за ними швидче поспішала й уся валка. Передняками й попередниками можна назвать прогрессистів, людей передових в ідеях, передовиків.