Цім нападанням на нас здається й кінця не буде. Бо Украiна, це ніби похиле дерево. Л „на похиле дерево і кози скачуть", як кажуть у приказці. Нападання звідусіль не перестають і досі. А ці усякові тенденціi дуже гальмують зріст і розвиток Украіни, а найособливіше стають завадою для розвитку нашого народа. Розуміння віри заслоняні для його стародавньою церковнославянською мовою, зовсім незрозуміливою; школа й просвіта заслоняні другою заслоною — великоруською мовою. А тут на тобі ще одну заслонку— вже од галичан і йіх книжньоі мови. А наші мовні перевертні ще й допомагають йім, затуливши цілі разки украiнських слів приставками — неначе заслонками, або напхавши мову такими словами як от: ріжні, відріжнять (одрізнять), чекати, тримати, окремо, рахувати, і т. д. на котрі селяни тільки очима лупають, ловлячи значіння й тяму в словах наздогад, навманя, читаючи ніби полапки. До обрусенія прилучилось ще й сістематичне „обрусиніння й обгаличення", задумане проф. Грушевським та галичанами. Яка сумна доля нашого народа! Невже його призначило саме історичне живоття тільки на патолоч, притиски звідусіль і пригноблення його розвитку, на якусь вигнойку (удобреніе полів) для когось і для чогось? В Галичині народ розвиватиметься швидче, бо галичани видають книжки, писані галицькою підмовою, навить перероблюють задля його наші украінські книжки, зміняючи в йіх мову, щоб примитикувать йіі до мови свого народа. А ті ж. самі галицькі пісьменики видають книжки для украiнського народа і зумисне вставляють галицькі й польські слова, ще й закривають покришками цілі низки слів своім провинціяльним — від. Міні не раз казали на селах селяни, що не розбереш, що то таке — відчини, відчепись; чи воно — зачини, чи причини, чи одчини, чи зачепись, чи причепись, чи одчепись. Спинисся, читаючи, та й думаєш, що то за чудасія. І ця тенденція проводиться в наш час тоді, коли на Украіні на всю державу — найменчий процент пісьменних селян, а в Киiвщині, де найбагачча народня мова, на 100 селян припадає 14 душ пісьменних, як свідчить в своі статті д. С... в петербурзькому журналі „Земское ДЪло" 1911 г. № 17. „Первое кіев. губ. Земское Собраніе".
В нас тепер на Украiні витворяють таке, чого нема нігде по всі Європі. Закон „незачіпальности мови" авторів, пануючий по всі Європі, неначе не животіє для украінських пісьмеників та авторів. Йiх мову гнуть, псують, ламають, хто тільки схоче, кожне по своі вподобі, або на галицький зразець.
Спочатку 1912 року почала видаваться в Харкові нова украіньска газета „Сніп". Колись в Харкові якийсь певно галичанин видав один номер газети „Слобожанщина", писаний чудернацького галицькою мовою, котра насмішила увесь мир христіянсько-украінський. Новий „Спін" йде потроху тією ж таки стежкою, що стосується до мови. Правда, стиль в усіх сутрудовників цієі газетки гарний, легкий, плавкий, сливе скрізь однаковий, так що в цьому навить непримітно індивідуальности сутрудовників, бо не примітно ніякоi одлички й різнаціі в стилі опрічніх нісьмеників, - неначе хтось один пише усей номер за одним присідом. Скрізь бачимо газетний стиль досвідних в ці справі газетчиків... Газета в прямуванні та в поглядах демократична й прогрессивна, чи то пак, як кажуть в Галичині — радикальна. Але в йіі одділ хроники й библіографіі дуже слабкий, чим дуже багаті, може й найбагаччі од усіх наших газет „Дніпрові хвилі". „Сніп" дуже мало досвідчений (освЪдомленный) в ці справі, бо провинціяльним газетам ця досвідченість не легко дається.