Кох як колишній гаулейтер Східної Пруссії цілком міг знати її долю. Та чи можна уявити, що він тридцять шість років, із них дев’ять до суду, водив чекістів за носа? Думати так — значить ображати нащадків «залізного Фелікса», адже вони, якщо треба, вміли швидко здобути визнання.
Відомо, що Кох під час слідства підготував «пакет пропозицій» і попросив передати президенту Польщі. Прокурор запевняв, що не надіслав його адресатові, а поховав у шухляді свого письмового стола. Деякі пропозиції Кох позначив грифом «Таємно», було навіть «Абсолютно таємно» в окремому конверті. Прокурор розповідав про це кепкуючи: мовляв, чого тільки не утне, щоб уникнути зашморгу! За його словами, Кох аналізує в тому пакеті політичне становище у Федеративній Республіці Німеччині й пропонує свої послуги. Він, мовляв, може створити там партію з уцілілих комуністів, колишніх рядових нацистів («які подібно до мене, Еріха Коха, боролися за соціалізм») і німецьких протестантів. Ця партія виступатиме за дружбу з Радянським Союзом та іншими соціалістичними країнами. Сам Кох залишиться в тіні, але коли його партія переможе на виборах, він стане канцлером ФРН і підтримуватиме комуністів! Прокурор уїдливо відзначив, що текст ряснів словами «імперіалісти», «прогнилий капіталізм», «торжество комуністичної ідеї» тощо.
Усе це справді було б смішно, якби не два важливі моменти. Не можу повірити, що прокурор насмілився розпечатати й не передати за призначенням адресований президенту «абсолютно таємний» конверт. Адже він добре знав про відповідальність за самоправні дії! Важко повірити і в те, що розумний затятий нацист просто так, ні сіло ні впало, заговорив мовою газети «Правда». Напевно для цього були підстави. Які ж саме?
Еріх Кох народився в родині робітника. Вісімнадцятирічним потрапив в окопи Першої світової війни. В його роті було багато соціал-демократів, вони порадили йому читати Маркса та Енгельса. Фрідріх Енгельс сподобався хлопцю більше — пише простіше й не єврей.
Після війни народ Німеччини бідував. Країна платила переможцям величезні репарації. Кох працював стрілочником на залізниці і рахував кожний пфеніг. Йому все більше подобалась ідея відібрати у багатих їхню власність, як це зробили в Росії більшовики. Якийсь час він близько спілкувався з німецькими комуністами і мало не вступив до їхньої партії, але вирішив, що з Розою Люксембург та Кларою Цеткін йому не по дорозі (до речі, Клара Ейсснер не була єврейкою, Цеткін — її прізвище по чоловіку).
1921 року він побачив листівку нової партії — Німецької робітничої: «Ми вимагаємо націоналізації фабрик, участі у власності, участі в керуванні, захисту робітника державою!» Він став її дев’яностим членом. Невдовзі партію перейменували в NSDAP — націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини. Вона, як видно з назви, мала два крила: ліве, соціалістичне, на чолі з Грегором Штрассером і праве, націоналістичне, яке очолював Гітлер. Ліві націонал-соціалісти звинувачували Гітлера в тому, що він хоче не пограбувати буржуазію, а співпрацювати з нею. Еріх Кох був одним з них.
1928 року Штрассер за згодою Гітлера призначив Коха гаулейтером Кенігсберга — вищим партійним функціонером у Східній Пруссії. Там він успішно розширював ряди своєї партії. Після того як нацисти прийшли до влади, гаулейтери стали всевладними господарями у своїх регіонах подібно першим секретарям обкомів у СРСР. Кох обіймав цю посаду до кінця війни (сполучаючи її з 1941-го по 1944-й з посадою рейхскомісара України). Ще до підписання пакту Молотова — Ріббентропа він твердив, що Німеччині потрібен союз із Росією, а не з Англією, й намагався схилити до цього Гітлера.
— Цей Кох забігає вперед, — сказав Гітлер у 1934 році голові Данцизького сенату Раушнінгу. — Він хоче, щоб я об’єднався з Росією проти Польщі. А чому б і ні? Колись це станеться... Але все-таки Кох помиляється. Ми ніколи не зможемо стати великою країною, яка править усім світом, якщо будемо діяти разом із Росією. У такому союзі ми ніколи не зможемо довіряти один одному до кінця. І врешті-решт такий пакт неминуче переросте у відчайдушну боротьбу. Тільки ОДНОМУ дано правити. Щоб це було дано нам, ми маємо перемогти Росію! (Герман Раушнінг. «Говорить Гітлер»).
У «Ніч довгих ножів» (1934), коли Гітлер розправився зі Штрассером та його прибічниками, Кох уцілів — фюрер його цінував і довіряв йому. Мабуть, не випадково обидві ставки фюрера у війні з Радянським Союзом знаходилися у володіннях Коха — одна під Растенбургом у Східній Пруссії, друга — під Вінницею. До речі, Гітлер призначив Коха рейхскомісаром України всупереч Розенбергу, який хотів «посадити його на Москву».
Отже, Кох ще замолоду напрактикувався у соціалістичній риториці. Та хіба не дивно, що майбутній кат України підштовхував Гітлера до альянсу з СРСР? І що ж було в тому самому «абсолютно таємному» конверті? Ввімкнемо логіку і поміркуємо.
Припустимо, Кох володів компроматом на кремлівських керівників — наприклад, інформацією про їхні таємні контакти з Гітлером на початку війни, коли Сталін у відчаї був готовий укласти з ним мир типу Брестського. У цьому випадку Кох міг пригрозити, що в разі його страти відповідні документи буде опубліковано.
Версія видається цілком імовірною, але не витримує критики. Для Коха було б незрівнянно вигідніше не шантажувати Кремль, а запропонувати ці гіпотетичні документи англійцям. Тоді б він, мабуть, зміг купити не тільки життя, а й волю: адже між СРСР і недавніми союзниками йшла вже холодна війна.
Інша версія звучить так неймовірно, що спочатку я від неї відсахнувся: Кох був агентом НКВС! Але згадалися слова, почуті мною від «майора Вихора» — легендарного Євгена Березняка: «В історії радянської розвідки були такі речі, які розумом людини не збагнути. Такі закручені, засекречені, що повірити в це неможливо взагалі».
Кох — агент Кремля? Тоді конверт міг містити наполегливе прохання про зустріч із представником радянської держбезпеки. З польських джерел відомо, що «люди з Москви» дійсно приїздили до Коха. Логічно припустити, що під час зустрічі він домагався визволення або принаймні поліпшення своїх умов у в’язниці.
Ця версія пояснює дві головні загадки: нечувано довге слідство і скасування страти. Але постають нові питання. Навіщо було Коху з його високим становищем та багатством працювати на НКВС? Не з ідейних же міркувань! Слід, однак, урахувати, що багатієм, поважним функціонером і глибоким циніком він став не одразу. На початку 1920-х років Кох був бідняком і жваво цікавився комуністичними ідеями. Такий молодик плив просто до рук агентів Комінтерну, які підкріплювали ідеї Маркса хорошими грішми. Пішов до нацистів? Що ж, будеш і там нам корисний — адже твої розписки у нас залишилися...
Інше питання: чому радянський агент поводився в Україні так жорстоко? Відповідь ми вже знаємо від німців: через це швидко ширився партизанський рух. А «ціна питання» — майже два мільйони жертв Коха — не мала для Сталіна значення. Жителі окупованих територій були для нього майже зрадницькою масою — так само, як полонені червоноармійці. Ну а розстріли націоналістів і поготів влаштовували кремлівське керівництво: вони перетворювали ОУН із союзника Гітлера на його ворога.
Вальтер Шелленберг, широко відомий у нас завдяки серіалу «Сімнадцять миттевостей весни», написав у мемуарах (глава «Операція „Цепелін“»): «Спеціалісти з російських питань уважали, що Сталін тільки вітає жорстокі заходи німців, такі, наприклад, як „наказ про комісарів“ (згідно з яким усі полонені комісари підлягали негайному розстрілу), масові розстріли, масове вивезення населення. На їхню думку, він вбачав у всіх цих діях чудовий засіб, який допомагав не тільки підняти бойовий дух партизанів, а й виправдати власну жорстокість — безжальне ставлення до своїх бійців під час бойових дій та найжорсткіші репресії проти населення, яке ухилялося від служби в армії».
Але чому ж тоді Микола Кузнєцов, славнозвісний терорист і розвідник НКВС, полював на Коха? Цю історію дуже важливо розглянути детально.