Я марно шукав звинувачення, висунуте Зейдліцу через п’ять років після війни радянською прокуратурою. Схоже, його було засекречено. Адже в чому б не звинуватили Зейдліца, те ж саме — і навіть більшою мірою — стосувалося Паулюса. Але Паулюс був «особистим бранцем» кремлівського вождя, про суд над ним не могло бути й мови. Справа навіть не в тому, що за півтора року після здачі в полон він почав надавати цінні послуги (на такі речі Сталін, як відомо, мав коротку пам’ять). Головне — він був фельдмаршалом, переможеним у Сталінграді, живим доказом того, що товариш Сталін недарма носить мундир генералісімуса...
А генерал Зейдліц чим дужче старався, тим більше асоціювався в очах вождя з генералом Власовим. Завдяки ж приставці «фон» — із бароном фон Врангелем, який вибив Червону армію із Сталінграда (тоді ще Царицина) влітку 1919 року. Вважаю, що це й є розгадка надзвичайно дивного вироку.
В Росії Зейдліца офіційно реабілітували в 1996 році — майже через півстоліття після арешту і через двадцять років після смерті. Справедливість — дама вельми некваплива.
Персидська казка для союзників
Що загрожувало Великій Трійці в Тегерані
28 листопада 1943 року розпочалася Тегеранська конференція лідерів антигітлерівської коаліції. Нацистські спецслужби хотіли скористатися цим для вбивства Великої Трійки: Сталіна, Рузвельта і Черчілля. Але радянські чекісти розкрили й зірвали їхній задум. Так стверджують у своїх спогадах двоє колишніх високопосадовців НКВС та особистий перекладач Сталіна Валентин Бережков. На цій основі 1980 року було знято гостросюжетний фільм «Тегеран-43».
Що й казати, захоплююча історія. Однак насправді все було набагато складніше і цікавіше.
Після Сталінграда і Курської битви стало ясно, що поразка гітлерівської Німеччини є неминучою. Але як її прискорити? І яким мас стати світ після війни? Обговорити ці питання глави трьох великих держав могли тільки під час особистої зустрічі. Черчілль і Рузвельт завели мову про неї вже влітку 1943 року.
Сталін був повністю згоден — зустрітися конче потрібно! Але де саме? Він відкидав усі варіанти, які пропонували союзники: Шотландію, Аляску, Кіпр, Судан, Єгипет. Свою відмову пояснював необхідністю «частіше, ніж зазвичай, виїжджати у війська на ті чи інші ділянки фронту» (прошу запам’ятати цей загадковий аргумент — ми до нього повернемося!). Сталін пропонував свої місця зустрічі: Архангельськ або Астрахань. Урешті-решт зійшлися на Тегерані.
Гітлер мав величезний інтерес до Ірану: ця країна багата нафтою сама по собі, але, головне, від її північно-східного кордону до бакинських нафтопромислів лише 200 кілометрів. Одним ударом можна позбавити Червону армію пального! Фюрер готував у Ірані переворот, але Сталін із Черчіллем його випередили. Як сповістила 26 серпня 1941 року газета «Правда», СРСР і Великобританія «ввели тимчасово з метою самооборони на територію Ірану свої війська». Німецькі агенти, пояснювала газета, «пробралися на важливі офіційні пости більш як у 50 іранських установ і намагаються втягнути Іран у війну із СРСР». Англійці арештували Реза-шаха й вивезли його на острів Маврикій в Індійському океані, а уряд «добровільно» пішов у відставку. Ця спільна англо-радянська операція називалася «Згода».
За два роки радянські та британські спецслужби очистили країну від німецької агентури. Це було необхідно хоча б тому, що через Іран надходила до СРСР велика частка поставок по ленд-лізу. Тегеран став достатньо безпечним місцем. Аж раптом у день початку конференції Молотов ошелешив союзників звісткою: радянська розвідка розкрила змову проти Великої Трійки! Їздити містом украй небезпечно. Він, Молотов, відчуває глибоку тривогу і просить містера Рузвельта переїхати до радянського посольства: там багато місця, і воно знаходиться поруч з англійським представництвом.
Рузвельт, поміркувавши, погодився.
Згадує його син Елліот: «Сталін обрав для себе один з менших будинків, надавши батькові головну будівлю... Я вийшов із дому, щоб оглянути територію посольства. Скрізь було розставлено російську охорону, яка складалася переважно з офіцерів. Усі вони відзначалися дуже високим зростом, не нижче 6 футів 2 дюймів (188 см. — Авт.). Я виявив, що внаслідок відповідного розташування охорони і встановлення спеціальних щитів радянське й англійське посольства були фактично перетворені на одну велику садибу, оточену з усіх боків пильною вартою».
Для Черчілля те, що відбулося, стало шоком. Британська SIS (Secret Intelligence Service) тримала ситуацію під контролем, але геть нічого не знала про змову. Очевидно, це вигадка росіян: Сталін і Рузвельт хочуть спілкуватися напряму, а його зробити «третім зайвим»!.. Черчілль був уражений і розгніваний, але стримався — не починати ж непотрібний скандал? Він навіть зробив хорошу міну: назвав переїзд президента США розумним заходом безпеки.
Велика Трійка із зрозумілих причин демонструвала Німеччині й усьому світові свою єдність. Насправді ж троє лідерів не довіряли один одному й мали різні цілі.
Сталін домагався, щоб союзники якнайшвидше відкрили другий фронт. Вони обіцяли зробити це ще 1942 року, але висадились не в Європі, а в Північній Африці, де їм не загрожували великі втрати. Сталін підозрював, що Черчілль і Рузвельт навмисно зволікають: нехай німці і росіяни максимально ослаблять один одного! І тут він, на жаль, був близький до істини.
Черчілль зі свого боку підозрював, теж не безпідставно, що Сталін хоче загарбати всю Європу. Тому він наполягав, щоб другий фронт було відкрито на Балканах. Наступаючи із Греції, війська союзників могли б першими ввійти до Болгарії, Румунії та Угорщини. Сталіну тоді довелося б стримати свої апетити під час поділу «європейського пирога».
Не менше лякав Черчілля можливий розпад Британської імперії, яка займала разом із колоніями чверть земної суші. До речі, зберегти після війни французькі колонії прагнув і де Голль. А Рузвельт не приховував, що хоче розпаду колоніальної системи. Він говорив: «Експлуатувати ресурси Індії, Бірми, Яви, викачувати з цих країн усі їхні багатства і не давати їм натомість нічого — ні освіти, ні нормального життєвого рівня, ані мінімальних засобів охорони здоров’я — це значить накопичувати горючі матеріали, здатні викликати пожежу війни». Черчілль ледве стримувався, коли це чув.
Ці правильні слова Рузвельта були щирими лише частково. Сполучені Штати Америки прагнули отримати вільний доступ до природних багатств колоній. Нині їхні лідери, тримаючи в думці чиюсь нафту, обурюються «відсутністю демократії», а тоді говорили про поневолення пригнічених народів. Але в тому самому поневоленні звинувачувала британських імперіалістів і радянська пропаганда! Сталіну і Рузвельту було про що поговорити без «третього зайвого»...
Товариш Сталін зрадив би себе, якби не мав з переїзду Рузвельта до радянського посольства подвійної користі. Він доручив сину Берії Серго, талановитому спеціалісту у сфері радіоелектроніки, прослуховувати апартаменти президента США.
Ось як згадував про це Серго Лаврентійович, який очолював наприкінці життя один із секретних НДІ в Києві:
«Я був викликаний до Сталіна:
— Хочу доручити тобі дуже делікатну місію... Ти слухатимеш розмови Рузвельта з Черчіллем, з іншими англійцями і з його оточенням. Я мушу знати все до найдрібніших подробиць, знати всі деталі. Вирішується питання другого фронту, а Черчілль проти...