Англійські льотчики мали ще одну важливу перевагу: вони захищали батьківщину. Мені важко уявити, щоб пілот люфтваффе, втративши обидві ноги, повернувся за штурвал винищувача. А Дуглас Бейдер став знову літати у складі Королівських ВПС і в битві за Англію збив 11 німецьких літаків. Легендарний Олексій Маресьєв — це радянський Бейдер. Він теж вів справедливу війну.
До кінця серпня Герінг переконував себе й Гітлера, що в англійців майже не залишилося літаків. Коли стало безперечним, що це ілюзія, вирішено було діяти по-новому. Раніше німці бомбили здебільшого промислові та воєнні об’єкти, портові споруди тощо. У вересні ж головними цілями стали житлові квартали великих міст — насамперед Лондона. Розрахунок був на те, що семимільйонне населення столиці, не витримавши жахливих бомбардувань, вимагатиме відставки Черчілля і миру з Німеччиною.
Лондон бомбили 57 діб поспіль, переважно вночі. Прилітали в середньому двісті літаків, інколи їх було до тисячі. «Місто нагадувало якусь величезну доісторичну тварину, знівечену і знекровлену, яка попри це зберігала здатність жити й рухатися», — писав Черчілль.
У Берліні прорахувалися: бомбардування мирних жителів дало зворотний ефект. Народ вимагав від Черчілля не йти у відставку, а відплатити німцям. Він обіцяв. І повною мірою виконав цю обіцянку наприкінці війни... А перші нальоти англійських бомбардувальників на Берлін були слабкими — занадто далеко летіти. До столиці рейху пробивалися щонайбільше п’ятнадцять-двадцять літаків. Однак ці нальоти мали велике психологічне значення. Один з них збігся з візитом Молотова у Берлін 13 листопада 1940 року (див. с. 63), а можливо, був навмисне приурочений до цієї події.
«Ніколи ще в історії людських конфліктів не було випадку, коли так багато людей були б зобов’язані дуже небагатьом», — сказав Черчілль в палаті громад у розпал битви за Англію. Він мав на увазі льотчиків, які зірвали план Герінга. Втім, величезний внесок у порятунок Англії зробили також фізики, особливо шотландець Роберт Уотсон-Уотт.
1934 року він створив радар, спроможний виявляти літаки на відстані понад 60 км. Британське міністерство авіації оцінило винахід, і вже за два роки англійська ППО (протиповітряна оборона) мала на узбережжі п’ять перших радіолокаційних станцій. До початку битви за Англію Уотсон-Уотт та його колеги збільшили дальність виявлення літаків до 160 км. Німці не могли захопити англійців зненацька навіть уночі. Винищувачам ППО не доводилось безперервно патрулювати в небі, вони злітали в потрібну мить і одразу виходили на ціль.
Німецькі фізики теж не байдикували. Вони створили систему радіомаяків, за «променями» яких бомбардувальники люфтваффе орієнтувалися в густій імлі та в темряві. Але англійці швидко навчилися глушити ці спрямовані сигнали, ба навіть викривляти радіопромінь. Через це бомбардувальники нерідко збивалися з курсу і падали, витративши пальне.
Герінг так покладався на радіомаяки, що вважав зайвим навчати пілотів мистецтва аеронавігації. «Німецькі льотчики сліпо йшли за променем, як німецький народ за фюрером», — уїдливо завважив Черчілль.
Тим часом у Франції вермахт готувався до операції «Морський лев». Перебіг підготовки скрупульозно описав у щоденнику Франц Гальдер. Читаєш — і мимоволі згадується відома басня Крилова. Три роди військ: армія, авіація і флот — ніяк не можуть дійти згоди. У кожного з них свій генеральний штаб, який бажає воювати за власним планом. Рак в особі Гальдера і його підлеглих уже з місяць планує операцію, аж раптом Щука, тобто штаб флоту, сповіщає 28 липня, що десант може вантажитись на судна винятково в гаванях, а не з відкритого берега. Всі розрахунки Рака летять шкереберть, а Щука ще й додає, що на переправу тільки першого ешелону потрібно десять діб... Рак хоче висадитись в Англії рано вранці на широкому фронті, а Щука бажає вночі й на вузькій ділянці. Рак вважає за потрібне, щоб зенітні дивізіони були надані на час операції армійським частинам, а Лебідь, тобто Герінг, більше схожий на борова, гордовито заявляє: «Я ухвалив рішення, що вони залишаться в підпорядкуванні люфтваффе!». Рак вимагає, щоб парашутний десант було скинуто в Дуврі, Брайтоні та на мисі Бічі-Хед, а Лебідь погоджується тільки на Дувр...
6 серпня Гальдер пише в щоденнику про «непримиренні розбіжності». Усунути їх може тільки Гітлер, але йому не до деталей операції, він захоплений «високою стратегією». 31 липня він збирає воєначальників у резиденції Бергхоф і відкриває їм вершини полководчої мудрості: «Під час переправи слід враховувати: а) умови погоди, проти якої нічого не поробиш (наприклад, штормовий прибій тощо), б) опір противника» (цитату взято із щоденника Гальдера). Після цього фюрер двадцять шість (!) днів не повертається до теми операції. «Верховне командування (тобто Гітлер. — Авт.) не подає ознак життя», — скаржиться Гальдер своєму щоденнику.
Гальдеру і головкому сухопутних військ Браухічу дуже прикро: вони зробили все можливе для успіху «Морського лева». Зібрано близько чотирьох тисяч барж, поромів, плотів-понтонів, реквізовано навіть річкові судна на Луарі. Готові до вторгнення і, за словами Гальдера, «справляють дуже хороше враження» 52 плаваючих танки (див. записи в його щоденнику від 2.08 та 18.08.1940). Водночас понад сто танків Т-ІІІ і T-IV мають пірнути з поромів на глибині до 15 метрів і вийти по дну своїм ходом на берег. Відпрацьовано технологію димової завіси наприкінці переправи... А Гітлер цим чомусь майже не цікавиться!
14 вересня він знову зібрав воєначальників та оголосив, що завоювати необхідну для висадки десанту перевагу в повітрі завадили... несприятливі умови погоди! А далі (оцініть логіку!) сказав, що «ми ще не відмовляємось від проведення операції», але не повинні припиняти підготовку, щоб відмова не дала противнику психологічного полегшення.
Присутні зрозуміли, що це кінець. «Морський лев» відкинув ласти. Не витримав «несприятливої погоди».
Цікаво, як виправдовувався Герінг, який обіцяв знищити англійську авіацію за кілька тижнів? Теж посилався на антинімецькі погодні умови? Ні, з вуст головнокомандувача люфтваффе це звучало б зовсім ідіотично. Він сказав, що для розгрому Англії необхідна чотирикратна перевага в повітрі, а добитися її не можна, тому що англійці (хто б міг подумати?) теж виробляють літаки...
Офіційне рішення про відмову від операції було схвалено 12 жовтня. Німці програли найбільшу в історії повітряну битву, яка точилася три місяці. Їхні нальоти тривали тепер здебільшого для маскування плану «Барбаросса». Напад на Англію було відкладено до кращого часу — Гітлер вирішив спочатку перемогти на сході.
А чи не була операція «Морський лев» грандіозним блефом? Можливо, Гітлер просто лякав англійців зловісною підготовкою, щоб примусити їх до миру?
Цікава версія. Та якби він блефував, то обмежився б приготуваннями, помітними англійській розвідці, насамперед повітряній. Однак до вторгнення готувалося в суворій таємниці головне управління імперської безпеки. Його керівник Гейдріх навіть призначив своїм повноважним представником в Англії полковника СС Сікса, який мав розгорнути там нацистський терор. Сікс отримав завдання створити шість айнзатцкоманд — у Лондоні, Брістолі, Бірмінгемі, Ліверпулі, Манчестері та Глазго.
Гітлер поводився в історії з «Морським левом» дуже дивно: вимагав прискорити підготовку операції, а відтак тижнями не згадував про неї. Як це пояснити?
Річ у тім, що він, на відміну від своїх генералів, часто приймав рішення під впливом інтуїції і навіть комплексів. Згадаймо, як у липні 1941 року він відмовився від успішного наступу на Москву, побоюючись повторити долю Наполеона. А влітку 1940-го інтуїція підказувала йому, що волю англійців до опору ось-ось буде зломлено, вони проситимуть пощади, і «Морський лев» не знадобиться.