Час було поставити СА на місце. Гітлер звинуватив своїх недавніх товаришів у намірі здійснити переворот. Під цим приводом загони СС вбили в ніч на 1 липня понад тисячу відомих штурмовиків, зокрема Рема. Не забули і Штрассера, хоча він уже давно тихо працював у хімічній компанії.
Серед убитих було багато відомих мерзотників. Наприклад, обергрупенфюрер СА Едмунд Хейнес, права рука Рема, мав власну в’язницю, де катував політичних та особистих ворогів, часом до смерті. Але вбили його зовсім не за це!
За словами Анастаса Мікояна, Сталін, дізнавшись на засіданні Політбюро про «Ніч довгих ножів», промовив: «Молодець цей Гітлер! Він показав, як треба чинити з політичними противниками!». Мабуть, невипадково знищення старих більшовиків розпочалося того ж 1934 року з арешту Каменева та Зінов’єва. Два диктатори вчилися один в одного...
Гесс, на відміну від своїх «партайгеноссен», був досить совісною людиною. Участь у брудних справах обтяжувала його сумління, і він, напевне, неодноразово згадував слова професора Хаусхофера: «Руді, політика не для тебе, ти занадто порядний». Подеколи його мучили сумніви, але любов до Гітлера і віра в його геній незмінно брали гору. В документальному фільмі Лені Ріфеншталь «Тріумф волі» мене вразили кадри, де Гесс відкриває після «Ночі довгих ножів» з’їзд нацистської партії. Натхненно й урочисто, майже в релігійному екстазі, він звертається до Гітлера, який сидить у залі: «Ви — це Німеччина!..».
Гесс був причетний до більшості злочинних діянь свого кумира, але коли той 1 вересня 1939 року напав на Польщу, вперше дозволив собі щось схоже на протест — попросився льотчиком на фронт. Він не любив поляків, але розумів, що за них заступиться Англія, яка має з ними угоду, а з англійцями як з арійською нацією бажано жити в мирі. Фюрер сам неодноразово це казав.
Гітлер заспокоїв Гесса: війни з англійцями не буде! Їхній прем’єр Чемберлен боягуз, його французький колега Даладьє теж. Вони довели це 1938 року, здавши Рейху в Мюнхені свого союзника — Чехословаччину.
— Вони не наважаться, Руді, оголосити нам війну, а якщо оголосять, то після розгрому Польщі вона припиниться сама собою. Навіщо їм виконувати зобов’язання перед державою, якої вже не буде на карті!..
У травні-червні 1940 року вермахт поставив на коліна Францію. Англія залишилася самотньою перед Німеччиною та її союзниками, однак не просила миру. Це була заслуга її нового прем’єр-міністра Уїнстона Черчілля. Старий ворог більшовиків, він ще більше ненавидів нацизм (а фюрера — персонально) і вправно підтримував бойовий дух свого народу.
Гітлер наказав готувати вторгнення до Англії з моря і з повітря. Цій операції дали кодову назву «Морський лев». Для її успіху було конче потрібне панування в повітрі, але забезпечити його Герінг не зміг (див. главу «Битва за Англію». — Авт.). І в грудні 1940 року Гітлер поміняв місцями свої стратегічні пріоритети — дав «добро» плану «Барбаросса».
— У цієї тварюки Черчілля, — казав він, — залишився єдиний шанс — домовитися зі Сталіним. Коли російський колос на глиняних ногах завалиться, Англія потрапить у безвихідь!
Гітлер вважав, що дуже швидко впорається на сході. І все ж думка про Черчілля за спиною заважала йому спати спокійно, тим паче що англійці у відповідь на бомбардування Лондона почали бомбити Берлін. Говорячи про Черчілля, Гітлер мінився на обличчі, називав його алкоголіком, жалюгідним солдатом і політиком. З Англією цілком можна було б порозумітися, якби не він та його уряд! Невже не можна їх скинути руками самих англійців?
Можна, казав Гесс. Він сам візьметься за це заради фюрера і перемоги. В Англії чимало впливових персон, аж до членів королівської родини, хочуть союзу з Німеччиною проти більшовиків. «Комунізм, — говорив перший секретар Чемберлена Ракер, — небезпечніший за нацизм: це чума, для якої немає державних кордонів».
Найкращою кандидатурою для переговорів здавався Гессу герцог Дуглас Гамільтон, з яким дружив син професора Хаусхофера Альбрехт. Коли Гамільтон 1936 року приїхав до Берліна на Олімпійські ігри, Гесс завдяки Альбрехту неофіційно з ним познайомився. Вони легко знайшли спільну мову: обидва були завзятими авіаторами. Дуглас прославився тим, що 1933 року вперше пролетів на літаку над Еверестом. Він був герцогом у чотирнадцятому поколінні і впливовою особою при королівському дворі. А до того ж мав у родовому шотландському маєтку злітно-посадкову смугу. Отже, міркував Гесс, до нього можна прилетіти в темряві і після перемовин непомітно відлетіти. Загалом це реальна справа.
Нові обставини в житті Гесса змусили його поставитись до цієї ідеї серйозно.
Коли Гесс 1933 року створив своє бюро, йому довелося вирішувати далекі від його інтересів питанння — насамперед фінансові. Знадобився заступник. На цю роль Гесс запросив Мартіна Бормана, який управляв касою взаємодопомоги НСДАП.
Борман виявив неабиякий талант, здобуваючи гроші для Фонду Адольфа Гітлера. Він здогадався, наприклад, брати відсотки від продажу поштових марок із зображенням фюрера, а ці марки друкувалися мільйонними тиражами. Він обклав капіталістів даниною у вигляді «добровільних внесків на розвиток індустрії Рейху». Насправді головним призначенням цього фонду було покриття витрат Гітлера, включаючи подарунки для Єви Браун. Не дивно, що Гітлер охоче приймав Бормана і навіть почав ставити його Гессу за взірець: мовляв, він завжди, на відміну від тебе, приходить з гарними новинами.
Не тільки Борман віддаляв Гесса від фюрера. З початком війни дуже зросла роль Герінга, Геббельса та генералів. Гітлер постійно спілкувався з ними, а зі своїм Руді бачився дедалі рідше. Для Гесса це було нестерпно, і він більше не вагався...
10 травня 1941 року він погуляв з маленьким сином і попрощався з дружиною, сказавши, що повернеться за день-два. За штурвал винищувача Ме-110, наданого Вільгельмом Мессершмітом, сів у бадьорому настрої. Він сам зробить те, чого цей Герінг з тисячами своїх бомбардувальників не зумів, — припинить війну з Англією! Успіх майже гарантовано. Відомий астролог сказав півроку тому, що йому судилося принести на землю мир, а Карл Хаусхофер недавно бачив уві сні, як Гесс переможно крокує залами старовинного замку з гобеленами на стінах. До Шотландії, щоправда, неблизький шлях, але літак обладнали додатковим паливним баком.
Гесс стартував від заводу Мессершміта в Аугсбурзі з таким розрахунком, щоб наблизитися до цілі після заходу сонця. На аеродромі сказав, що летить до Норвегії, тому довго тримав курс на північ уздовж Рейну і лише потім повернув на 90 градусів. Біля берегів Британії його засікли три радіолокаційні станції. У повітря піднялись винищувачі, але саме в цю мить Me-110 пірнув з висоти 3000 метрів під низький шар хмар, і радари з перехоплювачами його загубили. Гесс потім писав дружині, що летів у густому присмерку низько над землею, ледь не зачіпаючи будівлі та дерева.
На ціль він вийшов у темряві. Маєток герцога десь поруч, але через світломаскування не видно ані вогника, тільки місяць ледь світить крізь хмари. Гесс зрозумів, що посадкову смугу не знайде, та чи й придатна вона для важкого, майже семитонного літака? Залишалося стрибати з парашутом — уперше в житті. Він набрав двокілометрову висоту, насилу вибрався з кабіни (заважав зустрічний потік повітря) і став падати...
— Ви хто, сер? — спитав його селянин, який підійшов, коли він, лежачи на траві, звільнявся від парашута.
— Я німець, гауптманн Хорн. Мені необхідно терміново побачити герцога Гамільтона!..
Загін місцевої самооборони доставив прибульця до поліції. Невдовзі там з’явився майор Королівських ВПС, щоб допитати його. До війни майор кілька років жив у Німеччині. Пильно дивлячись на затриманого, він сказав:
— Отакої! Ви просто вилитий Рудольф Гесс!
— Я знаю. Мені це часто кажуть, — незворушно відповів «Хорн».