На ранок герцог Дуглас Гамільтон приїхав до військового шпиталю, куди загадкового «капітана люфтваффе» помістили через травмовану під час стрибка з парашутом ногу. Охорона залишила їх наодинці. Герцог, не вірячи своїм очам, упізнав заступника Гітлера, якого бачив п’ять років тому в Берліні під час Олімпіади.
— Я прибув з місією миру, — сказав Гесс, — і можу говорити від імені фюрера, хоча він наразі не знає, що я тут. Фюрер упевнений в перемозі Німеччини, але хоче зупинити кровопролиття. Я прошу вас зібрати для мирних переговорів провідних членів опозиції, а також сказати про мене королю.
— Чому ви не прилетіли раніше? — спитав ошелешений герцог.
— Тому що в Північній Африці перевага була на боці ваших військ, і ви могли тлумачити пропозицію миру як нашу слабкість. Однак тепер там зовсім інша ситуація. Наша перемога неминуча, і мир з нами — у ваших інтересах. Ви не будете заважати нам в Європі, повернете наші колонії, відібрані 1918 року, а ми не чіпатимемо ваші. Але ви маєте замінити Черчілля на посту прем’єра.
— Британці не люблять, коли з ними намагаються говорити з позицій сили, — зауважив герцог.
— Але такою є реальність, — сказав Гесс. — Фюрер дасть вам шанс вийти з війни без втрати гідності. Якщо ви відмовитесь, він буде змушений розгромити Британію і по війні панувати над нею.
Гамільтон, вибачившись, перервав розмову і пішов телефонувати до Лондона.
Була неділя, Черчілль дивився кінокомедію. Уїк-енд для британця святий навіть під час війни. Секретар доповів, що його просить до телефону герцог Гамільтон.
— Спитайте, чого він хоче, — незадоволено сказав прем’єр.
— Сер, він каже, що у нього важлива державна справа. До Шотландії прилетів Гесс.
«Я вирішив, що це фантастика», — згадував Черчілль. Він був упевнений, що Гамільтон помилився. Але британський дипломат Кіркпатрик, який багато разів бачив Гесса в Берліні, з’їздив до шпиталя і підтвердив: це не двійник і не самозванець!
Черчілль, обмірковуючи неймовірну новину, палив сигару за сигарою. Потім покликав секретаря.
— Пишіть: «Гесс має бути суворо ізольований у достатньо комфортабельному будинку не надто далеко від Лондона. Слід докласти всіх зусиль, щоб вивчити його душевний стан та отримати від нього цінні відомості. Необхідно слідкувати за його здоров’ям та забезпечити йому харчування, книжки, письмове приладдя і можливість відпочинку. Він не повинен мати жодних контактів із зовнішнім світом чи приймати відвідувачів, за винятком указаних прем’єр-міністром. Він не може отримувати газети і слухати радіо. З ним треба спілкуватися поштиво, ніби він видатний генерал, захоплений нами в полон. До нього слід приставити спеціальну варту». Написали? Останню фразу підкресліть: дуже ймовірно, що Гітлер підішле до нього вбивць.
Недільним ранком 11 травня 1941 року, коли Черчіллю доповіли про Гесса, Гітлер перебував на своїй віллі Берхгоф біля колишнього австрійського кордону. Близько десятої години ранку прибув ад’ютант Гесса Пінч із пакетом для фюрера. До кабінету його пропустили поза чергою. Ось свідоцтво міністра озброєнь Шпеєра, який чекав у приймальні:
«Я раптом почув нерозбірливий, майже тваринний крик. Відтак Гітлер проричав: „Бормана негайно до мене! Де Борман?!..“ Бормана знайшли і наказали якомога швидше зв’язатися з Герінгом, Ріббентропом, Геббельсом та Гіммлером. Усіх гостей відправили на другий поверх. Минуло багато часу, перш ніж ми дізналися, що трапилось: заступник Гітлера перелетів до ворожої Англії».
— Понад усе мене турбує, — сказав Гітлер на нараді, — що Черчілль зобразить цю витівку Гесса моєю власною мирною ініціативою. Хто мені тоді повірить, що Гесс полетів без мого відома і що це не змова за спинами моїх союзників?!
Він спитав Герінга, чи реально долетіти до Шотландії на «Мессершміті-110». Рейхсмаршал зв’язався з експертом і сповістив, що шансів обмаль: пануючі бокові вітри знесуть літак у відкрите море. Це підбадьорило Гітлера: «О, якби він потонув!..».
Англійці мовчали — схоже, Гесс не долетів. У цьому разі можна вигадати безневинну причину його зникнення — наприклад, розбився в Альпах через несправний двигун. Та якщо Черчілль, отримавши Гесса, тільки цього й чекає? Хоче спіймати вождя німецької нації на явній брехні і виставити перед усім світом на посміховисько... Доведеться визнати в офіційному повідомленні, що Гесс все-таки полетів до англійців, але оголосити його божевільним.
«Важкий, майже нестерпний удар, — пише Геббельс 13 травня. — Наразі його наслідки навіть неможливо уявити. Фюрер абсолютно розчавлений. Яка картина для всього світу: душевнохворий є другою після фюрера особою!».
Він день за днем повертається в щоденнику до болючої теми: «Я страшенно страждаю через цей сором з Гессом. Почуваєшся так, ніби тобі надавали ляпасів, навіть соромно з’являтися на вулиці. І це перша після фюрера людина в партії! Ніби кошмарний сон»...
Та от англійці нарешті заявили, що Гесс в їхніх руках і що прилетів він з пропозицією про мир з власної ініціативи. Гітлер полегшено зітхнув:
— Черчілль проґавив величезний шанс! Він міг би використати цей випадок, щоб підірвати до нас довіру росіян! Тепер, я сподіваюся, Сталін нічого не запідозрить.
Фюрер помилявся. Сталін був упевнений: Гесса послав Гітлер, щоб, припинивши війну з Англією, розв’язати собі руки на сході. Однак англійці, міркував Сталін, відмовились укласти мир, інакше б тримали приліт Гесса в таємниці. План Гітлера провалився, а воювати на два фронти він не наважиться — не такий же він дурень!
І товариш Сталін поставився до польоту Гесса благодушно, навіть із гумором.
«Коли ми прочитали про це, то просто очманіли, — згадував Молотов. — Отакої! Не тільки сам сів за керування літаком, а й вистрибнув із парашутом... Чим не подвиг розвідника? Сталін спитав мене, хто з наших членів Політбюро здатен зважитися на таке? Я порекомендував Маленкова, оскільки він шефствував у ЦК над авіацією... Сталін запропонував скинути Маленкова на парашуті до Гітлера — нехай, мовляв, усовістить його не нападати на СРСР»...
До 22 червня 1941 року залишалося трохи більше місяця.
Гітлера надзвичайно хвилювало ще одне: чи не дізнаються англійці від Гесса про напад на Росію?
— Я переконаний, мій фюрер, що цього не станеться, — ручався начальник політичної розвідки Шелленберг. — Він відданий вам і не втратив глузд.
Але Гітлер вирішив застрахуватися і доручив Гіммлеру терміново готувати вбивство Гесса.
Надскладне завдання! Гесса, безперечно, добре охороняли, але була й інша проблема: англійська контррозвідка за активної допомоги населення розкрила від початку війни майже всю німецьку агентуру. Її залишки лягли на дно і не виходили на зв’язок. Отже, вбивць слід було послати з Німеччини.
Темної травневої ночі гідроплан «Дорньє» висадив у морі поблизу мису Кіннерд Хед двох агентів гестапо. До безлюдного берега вони допливли на гумовому човні, відтак розрізали його, втопили і розійшлися в різні боки. Зустріч було призначено у Глазго.
Обидва агенти відмінно володіли англійською. Кожен мав сухий пайок, щоб одразу не світитися в кав’ярнях та магазинах. Молодший із двох, 25-річний Вернер Ваелті, дійшов до маленької провінційної станції і сів у порожньому залі очікування. Поїзд буде нескоро, і він вирішив поснідати ковбасою, виданою в Берліні. Прибиральник, що замітав у залі, показав йому, куди викинути шкурку, і при цьому звернув увагу на дивну ковбасу. В Англії такої нема — явно іноземна, але ж імпортні продукти дуже давно щезли із продажу!.. У гестапо, споряджаючи агентів, прошляпили цю деталь. А головне, не врахували, що мешканцям обложеної фортеці скрізь ввижається ворог.
Прибиральник повідомив про підозрілого молодика начальника й додав, що він явно не місцевий, прийшов на станцію пішки, а звідки — незрозуміло. Подальше було справою техніки. Прибув патруль, перевірив документи Ваелті, які виявились бездоганними. Попросили показати вміст рюкзака — і знайшли там зброю...