Другого агента, 36-річного Друекке, поліція затримала в Единбурзі. Він був міцний горішок, але молодий Ваелті зізнався в усьому. Їх судили і повісили. А Гесса почали перевозити з місця на місце, побоюючись десанту німецьких парашутистів. Декілька діб його тримали навіть у фортеці Тауер.
Тепер у нас достатньо інформації, щоб відповісти на запитання, чи знав Гітлер заздалегідь про політ Гесса. Я вважаю, що знав, але не про політ, а про намір. Гесс сам йому про це розповів і попросив дати дозвіл. А фюрер заборонив, щоб не ризикувати власним іміджем і життям свого Руді.
У щоденнику Геббельса є красномовний вислів: «Усупереч наказові фюрера Гесс вирушив на літаку і з суботи більше не об’являвся». Який наказ мається на увазі? Заборона пілотувати літак? Коли Гесс просився льотчиком на фронт, фюрер справді взяв з нього слово, що впродовж року він не сяде за штурвал. Однак рік давно минув — отже, залишається заборона летіти до Англії! Гесс уперше не послухався дорогого фюрера, але зробив це в інтересах Німеччини і для того, щоб повернути його увагу, втрачену з початком війни. Так, винен, грубо порушив партійну дисципліну, але переможців не судять. Зіг хайль!
Не досить переконливо? Є й інші доводи.
Пінч приніс Гітлеру 11 травня пакет з листом Гесса. Дружина Гесса Ільзе знайшла потім чернетку цього листа і добре запам’ятала фразу: «У разі, мій фюрер, якщо мій проект провалиться, ви завжди зможете відмежуватися від мене — оголосити божевільним».
Невже Гесс написав би такого листа, якби був у змові з Гітлером? І навіщо фюреру було б арештовувати всіх причетних до польоту, починаючи з Пінча? Його розжалували з оберфюрерів СА (майже генеральске звання!) в солдати і відправили на фронт. Хмари згустилися навіть над Мессершмітом. Не зачепив Гітлер тільки Ільзе Гесс — ну якось було у нього не в моді автоматично репресувати дружин...
Якби Гітлер санкціонував політ, то й підготовлений той був би як слід. Але Гесс навіть не знав, що посадкова смуга в маєтку Гамільтона здатна приймати тільки легкі, спортивні літаки. А 9 травня, напередодні старту, він телефонував до іноземного відділу свого бюро, щоб дізнатися... статус короля Великобританії!
Прочитавши листа Гесса, Гітлер багато днів не знаходив собі місця. Лють змінювалась відчаєм, відчай — надією, надія — бажанням помсти. Про це є чимало свідоцтв. Гітлер, безумовно, мав акторський талант. Його знамениті напади шаленства зазвичай були добре прораховані. Але такі сцени тривали хвилинами (затулив опонентам рота — і заспокоївся). А тут одинадцять днів майже безперервних виснажливих емоцій. І яких днів! Перед самим нападом на СРСР, коли було не до акторства!.. Недарма Геббельс 22 червня написав у щоденнику: «Фюрер виглядає абсолютно перевтомленим».
На закуску ще один аргумент для любителів психології. Якщо ти направив свого підлеглого на небезпечне завдання, а він потрапив у полон, можна підіслати до нього вбивць із метою збереження таємниці. Це, хоч і з відразою, можна зрозуміти. Але навіщо його принижувати, як роблять тільки з ворогами? Той-таки Геббельс, посилаючись на Бормана, пише про «недоумкуватість» Гесса. І додає від себе: «Як тепер доведено, він страждає на статеве безсилля»...
Ні, не посилав Гітлер Гесса до Англії!
Гесса судив Міжнародний трибунал у Нюрнберзі в числі двадцяти двох головних нацистських злочинців. Він симулював втрату пам’яті, щоб не відповідати на запитання суду, і робив вигляд, що не впізнає навіть Герінга. Комендант в’язниці сказав йому, що таку поведінку не можна назвати чоловічою. Після цього пам’ять до Гесса «повернулася».
В останньому слові він заявив, що визнає відповідальність за все, що зробив під началом «найвидатнішого сина свого народу», і ні про що не шкодує. Радянський обвинувач вимагав для Гесса смертної кари, але трибунал визначив йому довічне ув’язнення.
Із Нюрнберга його та ще шістьох підсудних, які уникли шибениці, перевезли до в’язниці Шпандау в Західному Берліні. 1966 року звільнилися, відбувши свій строк, останні з цієї шістки — Альберт Шпеєр і лідер «гітлерюгенда» Бальдур фон Ширах. Відтак Гесс двадцять один рік залишався єдиним в’язнем Шпандау, де було 130 камер.
В’язницю охороняли, щомісяця змінюючись, представники чотирьох колишніх союзників — СРСР, США, Великобританії та Франції. 17 серпня 1987 року над нею майорів британський прапор. Цього дня 93-літній Гесс повісився в літньому будиночку в’язничного саду під час прогулянки. Така офіційна версія, але, судячи з багатьох ознак, його задушили. Син Гесса звинуватив у цьому уряд Маргарет Тетчер, який, на його думку, боявся, що батько у зв’язку із закінченням холодної війни буде випущений на волю й чимало розповість.
Схоже, англійцям є що приховувати: архівні документи, пов’язані з Гессом, і досі в них суворо засекречені. Можливо, вони компрометують когось із королівської родини або спецслужбу, яка була готова на все, тільки б витягти з полоненого цінну інформацію. Втім, це чергова загадка, яку ще потрібно розгадати.
Казино «Розвідка»
Солодке життя подвійного агента
Сполучені Штати Америки вступили у Другу світову війну в грудні 1941 року після нападу японців на Пьорл-Харбор. Офіційна історія називає цей напад раптовим, але чи так було насправді? І чи причетний до нього «агент 007» Джеймс Бонд?
Цілком імовірно, що англійський розвідник і письменник Ян Флемінг створив би зовсім іншого Бонда або взагалі не створив, якби в Сербії 1912 року не народився хлопчик на ім’я Душан. Уже в юності він зводив дівчат із розуму, а потім став справжнім плейбоєм — добре, що батько, багатий промисловець Попов (наголос на першому складі!), не відмовляв йому в грошах.
Батько хотів, щоб Душко отримав юридичну освіту в солідному університеті, — сімейному бізнесу був потрібен власний адвокат. Душан вибрав університет у німецькому місті Фрайбург: його засновано у XV столітті, в ньому навчався видатний учений епохи Відродження Еразм Роттердамський, отож солідніше нема куди. Батько був задоволений. Душан — теж: адже поруч Франція з її принадами та розвагами... Однак атмосфера студентських років виявилася зовсім не безхмарною: у Фрайбурзі та по всій Німеччині безчинствували нацисти. Попов не приховував своєї відрази до них. Одного разу це могло погано скінчитися. Допоміг університетський товариш — німець Йохан Йєбсен.
Після Фрайбурга шляхи друзів розійшлися, але 1940 року Йохан знайшов Душана в Белграді. Він довірчо розповів, що служить в абвері й запропонував Попову стати агентом німецької військової розвідки. При цьому вихваляв головного шефа — адмірала Канаріса: «Він не схожий на тих нацистів, яких ти бачив у Німеччині!».
Попов дав згоду — і пішов до британського консульства, справедливо вважаючи, що там працюють англійські розвідники. Один з них, який вважався чиновником відділу паспортного контролю, зареєстрував Попова як подвійного агента. У німців Душан отримав кодове ім’я Іван. У англійців — Трицикл («Триколісний велосипед»). Можливо, за свій не по-дорослому безтурботний характер.
Попов як успішний юрист мав значні ділові інтереси в Лондоні та Лісабоні. Абвер це дуже влаштовувало: отже, агент Іван може легально перебувати в Англії і літати звідти щотижня до нейтральної Португалії для зустрічі з резидентом у німецькому посольстві. Перше отримане Іваном завдання стосувалось обороноздатності англійців: німці готувалися до операції «Морський лев», і ці відомості були для них надзвичайно важливі. Він мав також визначити коло впливових персон, спроможних добитися відставки Черчілля.
Британська контррозвідка забезпечила Івана-Трицикла дезінформацією: нібито всі гавані східного узбережжя мають залізобетонні оборонні споруди, в армії ж 27 повністю укомплектованих дивізій (насправді їх було тоді не більше п’яти). Попов також назвав абверу трьох впливових лордів: Брокета, Лондондеррі та Лімінгтона, які ненавиділи Черчілля й були за мир з Німеччиною. Якби їм дали владу, вони б погодились на будь-які умови... Останнє було майже правдою.