Гітлер нарешті зрозумів, що поводився дуже нерозважливо стосовно далекосхідного союзника. І після чотириденних вагань зробив чергову помилку: оголосив війну США. Ріббентроп намагався його втримати:
— Ми зобов’язані виступити на боці Японії тільки в разі, якщо вона зазнає нападу, але вона сама напала!
Фюрер не слухав:
— Ми маємо це зробити, інакше Японія ніколи нам цього не пробачить!
А вона і так не пробачила. Після поразки під Москвою Берлін став наполегливо просити японців про допомогу: «Давайте потиснемо руки один одному на Уралі!». Після розгрому в Сталінграді він уже майже благав їх відкрити другий фронт. Відповідь незмінно була уникливою: так, готуємось, але наразі в нас замало сил! Якби Гітлер не знав, що в Японії нема євреїв, він, напевно, вважав би це їхніми підступами...
Процитую стенограму наради у ставці фюрера від 5 квітня 1943 року (її наводить у своїх спогадах генерал Вальтер Варлімонт):
Гітлер: Ви не повинні вірити тому, що кажуть японці. Я не вірю жодному їхньому слову. Вони багато брешуть... Це абсурд, що вони не можуть набрати більше тридцяти піхотних дивізій. Населення Японії більше нашого. Вона може сформувати 120 дивізій. В усякому разі, ми не знаємо, скільки вона має їх насправді... Є в них сучасні танки чи ні?
Один з помічників: Про свої танки вони розповіли нам так само мало, як і про свою авіацію.
Гітлер: Вони нічого не розповіли нам про свої кораблі й раптом опинилися там з найбільшими бойовими кораблями у світі. Вони нічого не розповіли про авіаносці, і от у них казна-звідки найбільша кількість авіаносців. Вони жодним словом не обмовилися, кажу вам, жодним словом! Якщо у них є якісь плани, ми ніколи про них не почуємо, а якщо вони скажуть нам, що планують операцію на півночі, я скоріше дійду висновку, що вони затівають щось на півдні.
Гітлер надто пізно зрозумів те, що добре знав червоноармієць Сухов із фільму «Біле сонце пустелі»: Схід — діло тонке!..
Відбій газової тривоги
Чому Німеччина і СРСР не застосували хімічну зброю
Якби Гітлер мав атомну бомбу, він застосував би її без наймейших вагань. У цьому був переконаний навіть рейхсміністр озброєнь Альберт Шпеєр. Але чому фюрер так і не використав хімічну зброю? І чому Сталін не віддав такого наказу, коли доля Москви трималася на волоску? Дехто називає цю загадку чорною дірою в історії Другої світової війни.
Розпочнімо, однак, з Першої світової. Вона мала здебільшого позиційний характер, противники довго товклися на місці — недарма Ремарк назвав свій знаменитий роман «На Західному фронті без змін». На ділянці поблизу бельгійського міста Іпр, де стикувалися позиції британців і французів, боїв не було вже п’ять місяців. А день 22 квітня 1915 року взагалі був тихий, німці майже не стріляли. Напевне теж, подібно до союзників, засмагали на весняному сонечку. Було тепло, дув несильний східний вітер — одне слово, гарна погода.
Раптом з боку німецьких траншей донеслося дивне голосне шипіння. Відтак над самою землею виникла і, швидко збільшуючись, попливла на захід жовтувато-зелена хмара. Дивитися на неї було цікаво. Аж раптом у ніс ударив різкий запах хлору. Перелякані люди втікали від хмари, але було запізно — отруйний газ випалював легені. Загинули близько п’яти тисяч осіб, понад десять тисяч стали інвалідами.
Ділянка фронту завширшки три з половиною кілометра залишилася без захисту. Крізь цей пролом ринули німці в масках із спеціальним просоченням. Їх було порівняно небагато — лише один батальйон, 500 осіб. Стратегічний ефект виявився нульовим, на відміну від психологічного. Як пізніше з’ясувалося, справжній прорив німці готували на східному фронті, а під Іпром був просто «хімічний експеримент»...
Перша в історії газова атака з масовим ураженням людей лягла на репутацію німецької армії чорною плямою. Але кайзера Вільгельма II, він же головнокомандувач, це анітрохи не бентежило. Він вірив у своє божественне покликання і вважав, що на шляху до мети виправдані будь-які засоби. Союзники оголосили Вільгельма військовим злочинцем, проте королева Нідерландів, куди він утік 1918 року, відмовилась його видати. А Гітлер 4 червня 1941-го поховав його з воїнськими почестями. Ще б пак — споріднені душі!
Англійці у відповідь теж почали застосовувати хімічну зброю. Одним із потерпілих став єфрейтор Гітлер: у жовтні 1918 року в Бельгії неподалік від нього розірвався начинений іпритом снаряд. Єфрейтору поталанило: він лише тимчасово втратив зір. І вирішив, що в цьому винні євреї. Він чув, що саме вони винайшли отруйні гази.
Тут я маю представити читачеві німецького хіміка Фріца Габера. 1918 року він одержав Нобелівську премію за промисловий процес синтезу аміаку. Цей винахід уможливив виробництво дешевих азотних добрив, що врятувало мільйони людей від голодної смерті. Низький уклін за це Габеру. На жаль, із початком світової війни він зайнявся бойовим застосуванням газів. Дружина Клара благала його не робити цього («Ти ж не вбивця!»), а він відповідав, що мусить — як справжній патріот Німеччини.
Хлор, який використовували для відбілювання тканин і дезінфекції туалетів, став страшною зброєю. Габер скраплював його у великих сталевих балонах під тиском у шість із половиною атмосфер. Чотири-п’ять таких балонів та балон із стиснутим повітрям з’єднувалися шлангами в одну «газову гармату». Варто було відкрити крани — і стиснуте повітря (125 атмосфер!) з величезною силою видувало через сопла струмені рідкого хлору. Вони вмить перетворювались на хмару газу, яку відносило вітром. Під Іпром німці випустили із сотень таких балонних гармат 180 тонн отрути.
Кайзер був у захваті і присвоїв 47-річному цивільному Габеру звання капітана. Того дня, коли Фріц із гордістю надягнув мундир, його дружина Клара застрелилася... Вона і чоловік були євреями.
На східному фронті німці застрягли поблизу російської фортеці Осовець, через яку проходив єдиний серед Мазурських боліт та озер шлях на Білосток. Її облогу вони почали в лютому 1915 року, обстрілювали з двох 420-міліметрових мортир «Товста Берта», але фортеця не здавалася. 6 серпня її атакували хлором з домішкою брому. Ширина газової хвилі в момент її утворення становила 3 км, висота над плацдармом сягала 15 метрів. Захисники фортеці отруїлися, проте близько двохсот осіб, здатних рухатися, пішли в багнетну контратаку, судорожно кашляючи і випльовуючи кров зі шматками легень. Вони так страхітливо виглядали, що сім тисяч німців, жахаючись, відступили. Ця подія увійшла до воєнної історії як «атака мерців».
Російська армія обзавелася газобалонною зброєю лише 1916 року і вперше застосувала її 6 вересня у Віленській губернії поблизу містечка Сморгонь. Джин, випущений німцями з пляшки — а точніше, з балона, — уражав тепер їх самих...
Найпотрібнішою річчю на фронті поряд із гвинтівкою став протигаз. У Росії хімік Зелінський і технолог Кумманс створили надійний зразок: каучукова маска плюс повітряний фільтр з прожареним березовим вугіллям. Ці протигази армія почала отримувати лише в середині 1916 року. Раніше використовували найпростіші респіратори — маски, просочені спеціальними препаратами або звичайною сечею. Хтось додумався — голота ж бо вигадлива! — як захищатися без протигазів усім разом. При появі газової хмари перед траншеєю мерщій розводили багаття. Гаряче повітря піднімалося вгору, захоплюючи із собою газову хвилю. Інструкція з боротьби із задушливими та отруйними газами наказувала заздалегідь приготувати для цього купи дров, тирсу, солому і пляшки з керосином.
А тим часом газова війна ставала все більш удосконаленою. З’явилися газові авіабомби, виливні пристрої для літаків, газові снаряди, міни і навіть гранати. Протигази рятували від задушливих газів — хлору та фосгену, але вони були безсилі проти шкірно-наривних — іприту та люїзиту, які вкривали тіло виразками і проникали у кров...