Висновок очевидний: німці готуються широко застосувати хімічну зброю. Судячи з усього, вона дуже токсична і проникає в організм не тільки через дихальні шляхи, а й крізь шкіру.
Сталін мав прийняти важке рішення. Погрожувати Гітлеру у відповідь хімічним ударом було нерозумно: очевидно, він увірував, що новий газ і FE-41 зроблять вермахт переможцем у хімічному двобої. Створити захисний комбінезон і вдягнути в нього мільйони червоноармійців? На це немає ні часу, ні ресурсів. Сталін обрав третій шлях: доручив радянському послу в Лондоні поговорити з Черчіллем.
21 березня 1942 року Черчілль надіслав «дядечкові Джо», як він у своєму колі називав Сталіна, секретного листа:
«Посол Майський був у мене на сніданку минулого тижня й назвав деякі ознаки того, що німці при спробі свого весняного наступу можуть використати гази проти Вашої країни. Порадившись з моїми колегами і начальниками штабів, я хочу запевнити Вас у тому, що Уряд Його Величності розглядатиме будь-яке використання отруйних газів як зброї проти Росії так, ніби цю зброю було спрямовано проти нас самих. Я створив колосальні запаси газових авіабомб, і ми не забаримось із скиданням цих бомб на всі відповідні об’єкти в Західній Німеччині, як тільки Ваші армія і народ зазнають нападу з використанням подібних засобів».
У відповідь Сталін зробив Черчіллю симетричну пропозицію: застосування Німеччиною хімічної зброї проти Англії радянський уряд вважатиме спрямованим проти СРСР і відповідно реагуватиме.
Черчілль виступив з офіційною заявою про цю домовленість. Вона-то й утримала Гітлера від хімічної війни. Адже англійські літаки вже щосили бомбили німецькі міста, і якби до фугасних бомб додалися газові, віра німців у свого фюрера могла б загинути на три роки раніше.
...28 квітня 1945-го. Бої точаться на околицях Берліна. Гітлеру вже нема чого втрачати. Ось зараз би йому влаштувати газову атаку на кшталт «это есть наш последний и решительный бой»! Чому ж він не зробив цього? Тому що до останньої миті покладав надію на 12-ту армію генерала Венка, яка мала прорвати російське кільце і відстояти Берлін. Від отруйних газів вона ж і постраждала б...
30 квітня Гітлеру доповіли, що армія Венка «застрягла і не може продовжувати наступ». Того ж дня він наклав на себе руки.
Переможцям дісталися трофеї у вигляді 302 875 тонн хімічних боєприпасів. Чиста вага отруйних речовин у них становила 65 тис. тонн. На Потсдамській зустрічі Сталіна, Черчілля і нового президента США Трумена в липні 1945 року було вирішено їх знищити. Але як це зробити? Нормальне знищення — це складні і тривалі технологічні процеси, нездійсненні у зруйнованій Німеччині. Отож переможці підписали секретну угоду про поховання хімічної зброї Третього рейху.
Передбачалося завантажити її на старі судна й затопити разом з ними в Атлантиці на глибині понад 1000 метрів. Але штормова погода і поспіх не дали американцям з англійцями вийти в океан. Вони пустили судна на дно між Данією, Швецією і Норвегією у протоках Каттегат і Скагеррак. Росіяни ж свою частину хімічних трофеїв (понад 150 тис. тонн) потопили розсипом, а судна зберегли — стануть у пригоді! От і лежить на дні Балтики цей спадок фюрера як міна сповільненої дії.
...Михайло Ломоносов з гордістю і надією сказав колись: «Широко простирає хімія руки свої в справи людські!». Як виявилось, занадто широко.
«Малюк», «Товстун» і Wunderwaffe
Полювання на атомні секрети фюрера
Чим гірше йшли у фюрера справи на фронті, тим частіше він і Геббельс говорили про Wunderwaffe — «чудо-зброю», яка невдовзі докорінно змінить перебіг війни. У США та Англії побоювалися, що йдеться про атомну бомбу: адже німецька фізика від початку XX століття вважалася найпередовішою і цілком була здатна її створити. Чи вдалося це німецьким ученим? Історик Рейнер Карльш із ФРН заявив, що так.
У своїй книжці «Бомба Гітлера» він розповідає, ніби ядерний заряд порівняно невеликої потужності було випробувано навесні 1945 року на острові Рюген у Балтійському морі. Цей вибух, стверджує Карльш, повністю зруйнував усе в радіусі 500 метрів і знищив сотні піддослідних військовополонених...
Немає ніякого сумніву, що нацисти без вагань здійснили б на людях такий експеримент. От тільки чи була в них можливість?
2 вересня 1939 року великий фізик Альберт Ейнштейн, який емігрував до США після приходу Гітлера до влади, надіслав президенту Рузвельту історичного листа. У ньому він звернув увагу на тривожний факт: Німеччина припинила продаж урану із захоплених чехословацьких копалень. Це може означати, робив висновок Ейнштейн, що вона створює «винятково потужну бомбу нового зразка», реальність якої доведено роботами Жоліо-Кюрі у Франції, Фермі та Сіларда у США. Ейнштейн радив президенту збільшити запаси урану і надати урядову підтримку групі фізиків, які досліджують в Америці проблеми ланцюгової реакції.
Людям, далеким від фізики, здавалося, що ядерні дослідження — таке собі хобі дивакуватих учених. Не вірилося, що це заняття дасть колись практичний ефект. Але авторитет Ейнштейна був величезний. Президент уважно поставився до його листа і розпорядився створити для прискорення досліджень «Урановий комітет».
17 червня 1942 року голова цього комітету Венівар Буш надіслав Рузвельту доповідь. Одна фраза в ній розвіяла останні сумніви президента: «Кілька кілограмів урану-235 чи плутонію-239 являють собою вибухівку, еквівалентну за потужністю кільком тисячам тонн звичайних вибухових речовин». Ця інформація була дуже актуальною: адже Сполучені Штати Америки вже півроку — після нападу японців на Пьорл-Харбор — брали участь у Другій світовій війні. Рузвельт наказав якнайшвидше розпочати практичну роботу зі створення атомної бомби. Цю надсекретну програму назвали «Манхеттенський проект». Його військовим керівником призначили генерала Гровса, а наукове керівництво доручили професору фізики Каліфорнійського університету в Берклі Роберту Оппенгеймеру.
Зовсім інакше йшли справи в нацистській Німеччині. От що пише рейхсміністр озброєнь Шпеєр: «Гітлер глибоко поважав Філіпа Ленарда, фізика, Нобелівського лауреата 1905 року й одного з перших прихильників нацизму серед учених. Ленард переконав Гітлера, що євреї використовують ядерну фізику та теорію відносності з підривною метою. У своїх застільних монологах Гітлер, посилаючись на незаперечний авторитет Ленарда, зазвичай називав ядерну фізику „єврейською“».
Багато фізиків були змушені втекти з Німеччини й окупованих нею європейських країн до Англії та США. Тоді Ленард разом із колегою й однодумцем Штарком узялися за «білих євреїв». Так вони називали чистокровних німців, які займалися «єврейською наукою». Серед них був один із творців квантової механіки професор Гейзенберг — він втратив роботу в університеті, а гестапо заходилось перевіряти його благонадійність. «Гейзенберг належить до намісників єврейства в житті німецького духу», — писав Штарк у журналі СС «Чорний корпус». У 1937 році Гейзенберг надіслав Гіммлеру листа із проханням захистити від цькування. Згадав, що його дідусь та батько Гіммлера викладали в одній гімназії. Це спрацювало. Гейзенбергу знову дозволили викладати в університеті, а потім призначили директором Інституту фізики кайзера Вільгельма, який свого часу очолював Ейнштейн.
Становище фізиків-атомників у Німеччині різко змінилося на краще 1942 року. Бліцкриг у Росії не вдався, війна затягувалась, і нацистам знадобилася «чудо-зброя», яка поставить ворогів на коліна. Саме тоді Шпеєру доповіли: група вчених працює над Wunderwaffe, здатним знищувати не окремі будівлі, а цілі міста. У червні Шпеєр і три генерали — представники вермахту у військовій промисловості — зустрілися з Гейзенбергом та його колегами. Гейзенберг популярно описав проблему в цілому і сповістив, що необхідно створити прискорювач заряджених часток (циклотрон) і «урановий котел» (ядерний реактор), але для цього потрібно багато грошей та матеріалів. Крім того, пожалівся Гейзенберг, фізиків забирають до армії...