Паш не повірив, що Жоліо аж такий наївний. Можливо, хазяїн лабораторії мовчить про атомну бомбу Гітлера, бо прямо чи посередньо брав участь у її створенні?.. Ясно було тільки одне: оскільки німецькі фізики активно використовували циклотрон у Парижі, в Німеччині існує якась ядерна програма. Отже, треба якнайвидше знайти атомників фюрера.
У старому студентському анекдоті математику, фізику та філософу ставлять завдання спіймати в пустелі лева. Фізик пропонує просіяти пустелю крізь решето — лев як тверде тіло має в ньому залишитися... Аналітики групи «Алсос» працювали схожим методом: просівали тисячі документів, листів, повідомлень. Копіткий, але не марний труд — у «решеті» залишалися часточки цінної інформації.
Однією з них був лист зі штемпелем міста Хехінген на південному заході Німеччини. Автор писав рідним до Південної Америки, що працює в дослідній лабораторії. Аналітики нашорошились: які досліди можна вести в цій глухій провінції? До війни центром атомних досліджень був Інститут кайзера Вільгельма в Берліні. За даними аерофотозйомок він не подавав ознак життя: очевидно, через нальоти англо-американської авіації всі роботи перевели в безпечніше місце. Але в яке? Можливо, до Хехінгена? Невдовзі з Берна надійшло агентурне повідомлення: за словами одного швейцарського вченого, професор Гейзенберг живе поблизу Хехінгена. Оце вже було серйозно!
Група «Алсос» мала надзвичайні повноваження, надані воєнним міністром США, отож англо-американські війська в Європі сприяли їй в усьому. Організувати повітряне спостереження за Хехінгеном та околицями? Нема проблем!
Воно принесло вкрай тривожні результати: у цьому районі неймовірно швидко зводяться промислові будівлі, залізничні шляхи та лінії електропередач. Невже німецький атомний проект близький до завершення?! На щастя, спеціаліст з нафти, вивчивши знімки, розвіяв ці страхи: будують усього лише завод для отримання нафтопродуктів зі сланців...
Наприкінці листопада 1944 року американці визволили Страсбург. Гітлер після перемоги над Францією приєднав його разом з усією провінцією Ельзас до Німеччини. Група «Алсос» в’їхала до міста з передовими частинами, сподіваючись знайти чимало цікавого в місцевому університеті. Вона виявила і взяла під варту сімох німецьких учених, які працювали в ньому. Четверо з них добре розумілися на ядерній фізиці, але не мали стосунку до атомного проекту. Трималися вони гордовито: мовляв, не вважайте себе переможцями — Wunderwaffe допоможе фюреру виграти війну!..
Знайдені в університеті документи підтвердили: Інститут кайзера Вільгельма насправді евакуйовано до Хехінгена. Було навіть указано адреси та номери телефонів. Але все це наразі знаходилося за лінією фронту. Питання про атомну бомбу Гітлера залишалося відкритим.
На війні, попри всі її небезпеки та тяготи, трапляються кумедні випадки. В цьому переконалася й група «Алсос».
Одним із головних напрямів її роботи був пошук запасів урану та торію. Торій малопридатний для виробництва ядерної зброї, але тоді цього ще не знали. Групу «Алсос» дуже стурбувала звістка, що німці вивезли французький запас торієвої руди до себе. Сліди вели до фірми «Ауергезельшафт» — виявилося, це вона вилучила руду у переможених сусідів і отримує з неї торій на своєму заводі під Берліном. Притому використовує значну частину цієї радіоактивної продукції для виготовлення... зубної пасти! Ось її автентична реклама:
«Надійний захисник ваших зубів та ясен і нещадний винищувач хвороботворних мікробів. Щоденний заряд життєвої енергії для всіх клітин і тканин ротової порожнини. Зміцнює та полірує зубну емаль, надаючи їй ніжного матового блиску і здорової білизни. А легкий, ледь відчутний присмак зробить ваш подих свіжим та ароматним. Усе це вам подарує радіоактивна зубна паста Дорамад! Купуйте Дорамад — і ніхто не встоїть перед радіоактивним випромінюванням вашої усмішки!».
Як-то кажуть, і сміх і горе... В ті часи до радіації ставилися легко, вона була модною «фішкою». Цікаво, що цю саму «Дорамад» з гордим написом на тюбику «Радіоактивна» випускали ще кілька років по війні.
Інша історія веселіша. Після взяття Страсбурга вирішили перевірити воду в Рейні: якщо вище за течією десь працює реактор, він може видати себе радіонуклідами. Набрали з річки декілька проб і надіслали для аналізу до США. А заради жарту додали пляшку французького вина, написавши на етикетці: «Перевірте й цю». Невдовзі з Центру надійшла шифрограма: «Вода неактивна. Вино під сумнівом. Надішліть іще!» Жартівники були задоволені, що колеги за океаном гідно оцінили їхній гумор. Але відповідь була цілком серйозною: вино насправді трохи «фонило» через особливості ґрунту, на якому виріс виноград. Довелося послати кілька ящиків. Добре, що за державний рахунок...
Гітлер розраховував зупинити війська союзників на Рейні. Тут у 1936-1938 роках було побудовано на противагу французькій лінії Мажино «лінію Зігфріда», яку самі німці воліли називати Західним валом. Вона простяглася на 630 км уздовж довоєнного франко-німецького кордону, а глибина її вимірювалася десятками кілометрів. Близько 16 тисяч фортифікаційних споруд — дотів, бронековпаків, капонірів! Після перемоги над Францією лінію Зігфріда було занедбано, але влітку 1944-го Гітлер наказав привести її у бойовий стан. Союзникам знадобилося кілька місяців, щоб її подолати, тому група «Алсос» потрапила до Німеччини лише наприкінці лютого 1945 року.
Треба поспішати на південь, у район Хехінгена, де зібрався цвіт німецької ядерної фізики! Але вийшла неув’язка: ту частину Німеччини союзники віддали Франції, отож її мають окупувати війська де Голля. А дозволити, щоб німецькі фізики, їхні секрети та обладнання дісталися французам, ніяк не можна: по-перше, все це потрібно самим, а по-друге, комуніст Жоліо-Кюрі легко видасть ці секрети росіянам!..
Через генерала Гровса звернулися до Держдепартаменту з проханням змінити межі зон окупації. Чекаючи відповіді, вирішували іншу проблему. З’ясувалося, що компанія «Ауергезельшафт» виготовляє на своєму заводі в Оранієнбурзі не тільки торій, а й уран. Незрозуміло, як у німців з атомною бомбою, натомість добре відомо, кому дістанеться цей завод під Берліном. Росіянам! Отже, слід розбомбити його дощенту. Домовилися з начальником генштабу американської армії Маршаллом, і 15 березня 612 «літаючих фортець» знищили всі наземні споруди та склади заводу, скинувши на нього 1684 тонни фугасних і запалювальних бомб...
Було встановлено, що завод використовував уранову руду, захоплену вермахтом у Бельгії. Її головний запас зберігався неподалік від Магдебурга — в соляних копальнях біля містечка Штасфурт. Ця територія відповідно до Ялтинської угоди ввійшла в радянську зону окупації. Армія американського генерала Бредлі не мала права там діяти. Але військовий керівник групи «Алсос» Борис Паш переконав генерала: поки радянські війська далеко, конче потрібно зайняти Штасфурт — це справа державної ваги!
— Росіяни розгніваються, ну і хай їм чорт! — махнув рукою Бредлі.
Штасфурт захопили швидко і без втрат. Кількість руди вразила — близько 1100 тонн! Її потрібно було якнайшвидше вивезти, але дерев’яні діжки, в яких вона зберігалася, протрухлявіли. На щастя для американців, у бургомістра Штасфурта була власна фабрика тари. За два тижні вона виготовила 20 тисяч діжок, і зігнані місцеві жителі перевантажили в них уранову руду.
Її доправили літаками до Англії, а звідти до США. Щоб заспокоїти англійців, які теж вели ядерні дослідження, генерал Гровс пообіцяв: ця руда буде у спільному резервному фонді! І скромно додав: «Якщо уряд США не розглядатиме її як воєнний трофей»...