не міг займатися ним за межами курсів, на самоті, з повагою до цього незвичного стану, коли людина піднімається із самого дна свого стану, тобто з одурманеного ліками тіла, що лежить на неприязному й навіть образливому металевому ліжку й на лікарняній постелі, що так само образлива, як і металеве ліжко, яка навіть у день доставки з пральні та після застелення здається затхлою та брудною, коли людина відроджується від чергових днів і тижнів, що минали в Медичному центрі «Замок Іммендорф», попри наскрізь принизливе й невідповідне вродженій людській гідності ставлення лікарів, медсестер і всього допоміжного персоналу, а особливо охоронця Длугого й охоронця Ауербаха, коли прикладає кінчик грифеля до аркуша й у мить ока знову стає людиною; ні, заняття мистецтвом за межами зали арт-терапії сприймалося якнайгірше, щоб не сказати, що підлягало викоріненню. Оскільки кожен нездара, кожна дружина аптекаря з Браунау-ам-Інна, кожен машиніст із Амштеттена, люди, геть позбавлені не лише мистецького таланту, а й навіть найскромніших основ смаку, могли досхочу користуватися найдешевшими матеріалами для малювання й рисування, які для них придбали з переобтяженого, певна річ, бюджету лікарні й склали в майстерні, якщо тільки вони не покидали чотирьох стін тієї майстерні, оскільки такий собі, наприклад, Цеєтмаєр, людина, що має не лише вроджений бездоганний смак, а й безсумнівний талант рисувальника, був усіляко переслідуваний, аби лише унеможливити появу нових рисунків. Старша медсестра регулярно влаштовувала в його палаті ревізію й конфіскувала в нього папір та олівці — і м’які, і тверді — зрештою, маю сумнів, що вона відрізняла одні від інших, і лише безсумнівній художній якості його рисунків слід приписати той факт, що навіть старша сестра, особа з невишуканим смаком і нульовою обізнаністю в мистецтві, жодного разу не наважилася, принаймні за життя Цеєтмаєра, взяти якийсь із його рисунків і конфіскувати його з тих чи інших причин. Навпаки, рисунки Цеєтмаєра, які я, зрештою, першого дня не помітив, оскільки вони висіли на стіні з тими дверима, що через них я зазирав до палати, були старанно оправлені в паспарту й накриті скельцями, створюючи таким чином враження невеличкої приватної галереї, геть несподіваної в такому місці, як це, і висіли вони там аж до самої його смерті, немовби старша медсестра, яка з таким завзяттям переслідувала та викорінювала його художню творчість, що все ж не була мистецькою терапією, розуміла, попри свій цілком очевидний і повний брак смаку та розуміння у справах мистецтва, що, стоячи перед стіною з рисунками Цеєтмаєра, стоїть перед реальністю, яка їй перевершує, тому рисунки Цеєтмаєра, оправлені в паспарту та накриті скельцями, висіли там довго, і я міг милуватися ними під час кожних відвідин палати Цеєтмаєра. Чи цей пацієнт, запитала в день смерті Цеєтмаєра старша медсестра, оскільки в день його смерті перестала називати його Цеєтмаєром, умлівіч стерла з пам’яті його прізвище, яке вона вживала стільки місяців, аби звільнити собі місце для прізвища нового пацієнта, що послуговуватиметься тим ліжком, отже, вона запитала: Чи цей пацієнт був якимось художником? А я відповів, мовляв, безсумнівно, тому що я був у цьому глибоко переконаний, хоч і усвідомлював, що вона запитувала про щось зовсім інше, про те, чи Цеєтмаєр, тобто цей пацієнт, отримав диплом про закінчення вищої художньої школи і чи його рисунки мають так звану художню цінність, тобто, у розумінні старшої медсестри, мають якусь оцінку, встановлену мистецькими аукціонами. Натомість я відповів їй, що він був художником, маючи на увазі його духовні чесноти, оскільки знав, що за професією він зубний технік-протезист із Кремза-ан-дер-Донау. Однак це жодним чином не змінює факту, що рисунки Цеєтмаєра наближалися до художньої величі, ба більше, що в нього траплялися рисунки, які я міг би розглянути як кандидатів на обливання сірчаною кислотою, якби вони, певна річ, були визнаними, висіли в музеях і були розпізнані як шедеври, а не прихованими шедеврами, щодо цінності яких сумніви плекали майже всі, хто заходив до цієї палати й зупинявся під стіною, щільно завішаною рисунками, оправленими в паспарту й накритими скельцями. Якщо мова про мене, то я ніколи таких сумнівів не плекав, навпаки, велич рисунків Цеєтмаєра я відкрив і збагнув