[9] й так далі, поки не побачив вивішену біля кіоску обкладинку Bild із моїм обличчям, розтягнутим мало не на цілу сторінку, і великим написом «ВТЕЧА КИСЛОТНОГО ВАНДАЛА КРИВОКЛЯТА» і — меншими літерами — «Подробиці на сторінці 3», тож наступного дня зателефонував з Мюнхена до старшої медсестри й сказав: Добридень, сестро, через що їй аж забило подих і вона не спромоглася видушити із себе ані слова, лише сопіла в слухавку, сопіла й сопіла, щоб, врешті-решт, випалити: Ти де? — а я й відповідаю, мовляв, у Римі, в Сікстинській капелі, і поклав слухавку, що покращило мені настрій на цілий день; звичайно, як усім відомо, мене зловили, нарешті, у потягу з огидного мюнхенського Гауптбангофу[10] до значно гарнішого вокзалу Рим-Терміні, який точно підняв би мені настрій, але сьогодні ніхто про все це не пам’ятав, ніхто мені через цей заголовок не дорікав, мене навіть не віддали під варту, а дали лише додаткову порцію отуплюючих ліків. Залишалася, певна річ, дражлива справа зустрічі з охоронцем Ауербахом чи охоронцем Длугим, зустрічі, незважаючи на те, хто в цей момент сидів у колишньому будиночку садівника, рівною мірою неприємної, однак я знав, що, незважаючи на те, як уважно вони мене обшукають, із якою підозріливістю до мене підійдуть, із якою зневагою накажуть мені викласти на тацю особисті речі, якими багатозначними поглядами обмацуватимуть мій портфель із витертої шкіри та осіннє пальто, що віджило своє, вони ніколи не дізнаються, що я проніс крізь браму Медичного центру «Замок Іммендорф». Окрилений цією думкою, я пройшов цілу грабову алею, не зупиняючись біля жодного з грабів, не стаючи ні на мить, не кваплячись, але й занадто не поспішаючи, так, щоб не образити браком уваги жоден із грабів, а точніше жодну пару грабів, тому що їх посадили й вони ростуть парами, один ліворуч, а другий праворуч, або, якщо йти від брами, один праворуч, а другий ліворуч, що, зрештою, є проблемою, сказати б, науковою, оскільки в протилежному напрямку я не ходжу — мене возять, мене раз на кілька років привозять і садять, а в цьому темпі, у темпі санітарної машини, неможливо звернутися навіть до одного граба, байдуже, правого чи лівого, а тим більше до пари, з величезним жалем, певна річ, не до грабів, а до мене, і можна сказати, що я небагатьох людей обдаровую такою повагою, як граби, і точно не людей, що порядкують наприкінці алеї або на її початку, якщо на це поглянути з протилежного боку. Якщо ви думаєте, що легко купити дві літрові пляшки сірчаної кислоти, будучи пацієнтом Медичного центру «Замок Іммендорф», засудженого трьома судовими вироками за знищення майна значної вартості з використанням дев’яностошестивідсоткової сірчаної кислоти, то ви помиляєтеся, та ще й грубо. Тільки останній дурень міг би подумати, що в інтернеті є все, що досить встати з не надто зручного крісла в телевізійній залі або з так само незручного крісла в залі практичних занять і терапії зайнятістю, які стоять на другому поверсі замку Іммендорф, з боку саду, що досить встати і подріботіти, бо ж тут не ходять, а дрібочуть, існують для цього спеціальні ліки, щоб у ніг забрати сили, через що ними вдається лише дріботіти, а не ходити, а інколи й дрібочеш небагато, тоді човгаєш; зрештою, можливо, човгання викликане іншим засобом, можливо, легкохворий, у якого досі були не дуже обезвладнені ноги, так, щоб він дріботів, у певний момент, коли настає час для нової порції страждань, він отримує ліки, які перетворюють дріботіння на човгання, важко сказати, бо таблетки й капсули часто бувають однаковими, щоб нас ошукати. Так чи інак, не достатньо встати з крісла чи стільця й подріботіти чи почовгати до бібліотеки, а потім залоґінитися на одному з двох комп’ютерів з інтернетом, хоч насправді на одному, бо другий вічно зайнятий працівником бібліотеки, який завжди сідає так, аби екран не було видно, що є значно більш компрометуючим, ніж якби він дивився собі ті фільми, не ніяковіючи, бо тоді принаймні частина пацієнтів тільки обвела б екран поглядом і пішла далі, не замислюючись, що на ньому побачила. Не досить, оскільки пацієнт Кривоклят перебуває під тривалою забороною придбавати що-небудь на інтернет-аукціонах, оскільки пацієнт Кривоклят постійно під наглядом, а все, що він набере на клавіатурі, негайно з’являється в комп’ютері когось із очільників лікарні, можливо, зрештою, це не є комп’ютер когось із очільників, а той, що зайнятий працівником бібліотеки, у якого екран розділений між фільмом і зображенням з екрану другого комп’ютера, зрештою, коли я тільки вперше спробував купити дві літрові пляшки дев’яностошестивідсоткової сірчаної кислоти, не минуло й п’яти хвилин, і мене викликали до лікаря, мій акаунт на порталі аукціону, заведений ще на свободі, негайно ліквідували, а я болісно усвідомив, що останні півтора року, проведені на заняттях з арт-терапії, які викликали в мене найглибшу відразу, заняттях під орудою світової слави доктора Пауля Іммерфолля, зійшли на пси. Певна річ, я замислювався над запальничкою, але якщо хтось вважає, що легко підпалити п’ятсотрічне дерево або полотно запальничкою тільки тому, що воно старе, то глибоко помиляється, а крім усього іншого, вогонь мене зовсім не задовольняє, я двічі пробував підпалити і двічі з ним прорахувався; визнаю, що моїм найгіршим життєвим розчаруванням була дія вогню на «Автопортрет» Рембрандта в вернуться
Дрезденський Цвінґер (нім. Zwinger) — історичне місце в Дрездені, комплекс із чотирьох будов, серед яких також і уславлена Дрезденська картинна галерея.
вернуться
Гауптбангоф (нім. Hauptbahnhof) — головний вокзал.