Kunsthistorisches Museum, бо насправді він офіційно завдав шкоди на скількись там десятків тисяч євро, але я аж надто добре знаю, що лемент реставраторів завжди перебільшений, а рахунки, які вони виставляють за свою роботу, багатократно перебільшені, вогонь завдає шкоди головним чином лаку, що його й так регулярно знімають і кладуть наново. Це просто принизлива поразка, немовби облили сірчаною кислотою обличчя жінки, а все зупинив макіяж. Вогонь розчарував мене у випадку Рембрандта, але, ненавчений досвідом, я вирішив дати йому другий шанс, і в Старій пінакотеці в Мюнхені пережив друге, ще дошкульніше приниження, оскільки, коли я зупинився перед «Країною ледарів» Брейгеля-старшого, коли одним, упевнений, сповненим зосередження рухом я вийняв із кишені запальничку, біля мене одразу ж нізвідки виріс охоронець зали, який, вочевидь, не впізнав мене з фотографій, що їх так часто показували в телевізійних новинах і численних публікаціях у пресі, і втомленим голосом мовив із баварським акцентом: Шановний пане, тут не курять, якщо вам хочеться закурити, то для цього є одне місце в головній залі, через це я так зніяковів, що поклав запальничку до кишені, різко розвернувся, вдаючи, що йду шукати те єдине місце в головній залі, застебнув плащ і, немовби нічого не трапилося, вийшов зі Старої пінакотеки, вирішивши ніколи більше туди не повертатися, принаймні без сірчаної кислоти. Але у вогні мене розчаровує щось іще, його цілковита самовільність і непрогнозованість, це його проникання куди завгодно й коли завгодно, припустивши, певна річ, що він взагалі горітиме, на що, найімовірніше, якщо вірити досвіду з «Автопортретом» Рембрандта в