зустріч із ними, і на тлі цього розходження в поглядах, траплялося, ми доходили до суперечок, втім, варто підкреслити, що це взагалі були єдині суперечки в нашому подружжі, протягом одинадцяти років нашого подружжя не бувало інших суперечок, крім тих, що стосувалися методів відвідування музеїв і мистецьких колекцій, як, наприклад, тоді, коли дорогою з віденського Зюдбангофу до Рима-Терміні, де ми мали пересадку до Фіренце-Санта-Марія-Новелла[12], моя дружина на хвилі ейфорії почала наполягати, що детально, зала за залою, розповість мені, як колись висіли картини в галереї Пітті, і я щосили запротестував, після чого ми всю дорогу до Рима мовчали — і в купе, і у вагоні-ресторані, куди пішли на каву, зрештою, кепську, і лише монументальні арки вокзалу Рим-Терміні так нам обом підняли настрій, що я поступився своїй дружині й погодився вислухати, як висіли колись картини в галереї Пітті, тоді як моя дружина поступилася мені й погодилася взагалі про це не говорити, навіть не обмовитися жодним словом на цю дражливу тему, ані слова моєї дружини, ані слівця, через що могло дійти до нової сварки, у якій я, своєю чергою, наполягав би поговорити про те, де висів дель Сарто[13], а де Боттічеллі, тоді як вона, навпаки, опиралася б навіть найменшій згадці на цю тему. Різниця між нами полягала в тому, що оскільки я їхав зустрічатися з картинами так, як зустрічаються з людьми, людьми, про яких чимало знаєш із розповідей, яких бачив на фотографіях, можливо, якимись видатними хірургами, які мають нас оперувати, а можливо, далекими, віднайденими через багато років родичами, остільки моя дружина їхала, щоб на власні очі перевірити, чи те, що про них кажуть, правда; вона читала Буркгардта[14], читала Варбурґа[15], читала Френґера[16] і Ґомбриха[17], читала значно більше, ніж можна було сподіватися після її досить-таки другорядної посади в досить другорядній бібліотеці, ба більше, вона замовляла в бібліотеку, попри догани директора, маловідомі роботи, що стосувалися якогось циклу фресок чи вівтаря, вишукувала інколи навіть наукові статейки на дві сторінки, аби лише відповідним чином приготуватися до зустрічі, а потім за формою вуха якоїсь мадонни Кривеллі[18] докопуватися, з якого періоду його творчості походить ця картина — раннього чи пізнього. Однак, хоча ми з нею їхали туди з різними цілями, ми водночас їхали точнісінько з тією самою метою — вернуться
Найбільша залізнична станція у Флоренції й одна з найбільших в Італії.
вернуться
Андреа дель Сарто (Вануччі Франческо) (1486–1530) — італійський художник епохи Ренесансу, представник флорентійської школи Високого Відродження, один із портретистів свого часу.
вернуться
Якоб Буркгардт (1818–1897) — швейцарський історик європейської культури та мистецтва. Відомий передусім своїми дослідженнями Ренесансу, особливо книжкою «Культура Ренесансу в Італії» (1860).
вернуться
Абі (Абрахам) Моріц Варбурґ (1866–1929) — видатний німецький історик мистецтва. Дослідник мистецтва епохи Ренесансу.
вернуться
Вільгельм Френґер (1890–1964) — німецький мистецтвознавець, дослідник творчості Ієроніма Босха.
вернуться
Ернст Ганс Йозеф Ґомбрих (1909–2001) — австрійський та британський історик мистецтва. Автор популярної книжки «Історія мистецтва» (1950), що вважається одним із найдоступніших вступів до історії мистецтва. Книжку багаторазово перевидавали та переклали багатьма мовами.
вернуться
Карло Кривеллі (1430/1435? — 1495?) — італійський художник епохи раннього Відродження.