зустрітися з твором на таких умовах, на яких ми хотіли з ним зустрічатися й могли з ним зустрічатися, оскільки я, попри те що також почитував Буркгардта чи Ґомбриха, попри те що часто і з величезним зацікавленням розмовляв зі своєю дружиною про те, що ми окремо вичитали в Буркгардта чи Ґомбриха, а також у Варбурґа та Френґера, завжди намагався підходити до твору з порожньою головою, з головою, за словами Цеєтмаєра, провітреною, натомість моя дружина завжди намагалася підходити з головою заповненою, головою, за словами Цеєтмаєра, забитою, і, попри все, ні моя провітреність, ні її забитість насправді не мали ані найменшого значення, тому що ми завжди підходили, в буквальному сенсі, в сенсі ступання по музейному паркету чи кам’яній долівці, отже, ми завжди підходили до витвору геть збентеженими його внутрішньою і неослабленою віками, пошкодженнями та перемальовуваннями силою, і, незважаючи на те, які ми хотіли йому поставити запитання, на що звернути увагу, завжди, — і тут ми сходилися з дружиною в думці, — він завжди відповідав нам на геть інші, заздалегідь не продумані питання і звертав увагу на те, що раніше не здавалося нам суттєвим, хоча здебільшого ми знали цей твір із репродукцій і не підходили до нього без підготовки, яка у випадку моєї дружини була забиванням голови, а в моєму випадку — провітрюванням голови. Траплялося, пригадав я, допиваючи каву у вокзальному генделику й струшуючи з ламінованої стільниці крихти бріоша, огидного, зрештою, що ми їхали до якогось музею чи колекції зустрітися з одними творами, а на місці з’ясовувалося, що зустріли зовсім інші, і не тому, що ті, з якими ми мали зустрітися, були якраз позичені на виставку «Імперія, над якою не заходить сонце — Карл V і його епоха» в Museum of Fine Arts або у Van Gogh Museum в Амстердамі на виставку «Жар півдня — ван Гог і Гоген в Арлі» й не були замінені невеличким аркушем із написом від руки «Картина на реставрації» та круглою печаттю хранителя і його цілковито позбавленим смаку й фантазії підписом, підписом, що зраджує не лише брак смаку й фантазії цього конкретного хранителя, а й абсолютно всіх позбавлених смаку та фантазії музейних хранителів, ні, просто на місці ми підходили до твору, з яким мали зустрітися, і, попри це, зустрічі не відбувалося. Я пам’ятаю це хоча б у гамбурзькій Kunsthalle, де ми підходили до Рунґе[19], якого не позичили на виставку й не віддали на реставрацію, зрештою, це було б неможливо, бо моя дружина в процесі своїх піднесених пошуків не лише заздалегідь добула план Гамбурга й докладний путівник колекцією, а ще й спеціально зателефонувала до хранителя відділу живопису дев’ятнадцятого століття й перевірила, чи картини Рунґе, з якими ми мали зустрітися, а перед тією мандрівкою довго й старанно простудіювавши Рунґе та його теорію кольорів, не позичать чи віддадуть на реставрацію, і насправді отримала офіційне підтвердження, мовляв, усі експоновані в гамбурзькій Kunsthalle картини Рунґе будуть у наявності, а отже, готові до зустрічі з нами, проте, коли ми з’явилися на місці, з’ясувалося, що картини Рунґе насправді готові до зустрічі з нами, натомість ми, попри детальне дослідження творчості Рунґе, його теорії кольорів, біографії, родинних стосунків і кола друзів, дослідження, яке, певна річ, провела головним чином моя дружина, оскільки їй хотілося, за словами Цеєтмаєра, забити голову собі всім, що стосувалося Рунґе, ми не готові до будь-якого порозуміння з ними, до того, щоби поставити їм запитання чи звернути увагу на деталі, навпаки, вже в момент переступання порога зали, де висіли всі експоновані в гамбурзькій Kunsthalle картини Рунґе, ми відчули до них відразу, незбагненну відразу, тим більше що ми віддавна вважали Рунге винятковим і недооціненим художником, якому несправедливо відмовили в місці між найбільшими художниками-романтиками, ба більше, ми відчули це обоє якраз тієї самої миті, — і моя дружина, і я, — не виказавши цього жодним словом і жодним словом не зізнавшись у цьому одне одному, не тільки тому, що подорож до Гамбурга й ночівля там були досить дорогими, а приготування тривалими й обтяжливими, а передусім тому, що ми не хотіли завдати одне одному прикрощів зізнанням у відразі, що, як нам обом, хоч і окремо, здавалося, була винятково індивідуальною, тож ми ввійшли до зали й почали уникати зустрічі з картинами Рунґе, кружляти, обводити поглядом то стелю, то підлогу, що було вельми важко, бо цю залу завішали незабраними на реставрацію і невивезеними на жодну виставку картинами Рунґе, і тому, чесно кажучи, важко було куди-небудь подіти очі, щоб не натрапити поглядом на одну з картин Рунґе, які тепер зненацька викликали в нас різку відразу, поки, врешті-решт, ми не усвідомили, — також одночасно, — що ми поділяємо цю відразу, і вибухнули гучним сміхом, вийшли із зали Рунґе й відбули прекрасну, одну з найпрекрасніших зустрічей із картинами Фрідріхавернуться
Філіпп Отто Рунґе (1777–1810) — німецький художник і теоретик, один із лідерів романтизму в німецькому образотворчому мистецтві.