дарує, підкласти сурогат, абсолютно не співмірний щедрому дару, який кожен може прийняти від твору без жодних посередників, до того ж часто розчаровує того, хто читає або слухає опис до власної зустрічі з твором, а навіть якщо не зуміє його розчарувати, то часто трапляється, що такий читач або слухач опису твору стає перед твором інфікований описом і не може зустрітися з ним, а зустрічається лише з негідним сурогатом, упорснутим у голову, який у тій голові постійно відтворюється знову й затуляє те, що в нього перед очима. Певна річ, це не стосується — у цьому ми також з дружиною були однієї думки — всіляких допоміжних відомостей, тобто дат створення, атрибуції й навіть розширеної атрибуції, що не лише не обмежується іменем і прізвищем художника, а й аргументує приписування твору тому чи іншому художнику або виступає проти приписування його тому чи іншому художнику, а також інколи докладної історії замовлення, сперечань із меценатом, драматичних мінливостей життя, включно з посіченням ландскнехтами й віднайденням твору після закінчення воєнних дій у штольнях соляної копальні, а також будь-яких інших відомостей про твір, які, на думку моєї дружини, були абсолютно необхідним елементом для зустрічі з твором, а на мою думку, загалом-таки зайвим і таким, що заважає, однак які у жодному разі не намагалися його замінити. Втім, такими замінами рясніють книжки про мистецтво, особливо ж не наукові розвідки, а альбоми з їхніми нестерпними, а інколи й образливими вступними статтями, які, на щастя, майже ніхто не читає, але інколи, на жаль, також наукові розвідки чи розвідки, що іменуються науковими, не кажучи вже про так звані есеї про мистецтво авторства людей, геть позбавлених смаку, людей, із яких смак був викорінений, вимитий і видряпаний аж до живого: або через обставини, у яких вони виростали, або ж через їхню багаторічну руйнівну роботу над самими собою, через що, вочевидь, керовані потребою подальшого викорінення, вимивання й видряпування смаку аж до живого, цього разу вже в інших, вони намагаються створити сурогат твору у формі його надміру негідного опису й під те, що відчуваєш перед картиною Терборха[23] чи ван Гога, підставляють якісь ідіотські й негідницькі, а передусім позбавлені смаку речення про чар шовковистої м’якості рис, кричущі спазми контрастів чи повновагий, сміливий злам парадигми барв, зводячи це неназване, Найвище й Найбільше Щастя і так само Найвище й Найбільше, а також так само неназване Пізнання до банального тілесного задоволення, яке ми відчуваємо, торкаючись пучкою пальця до шовку або вмощуючись на дивані, що й мене, схильного інколи до нападів люті, і, що цікаво, мою дружину, особу виняткового душевного спокою, доводило до однакового шалу — тією мірою, що, читаючи колись у бібліотеці фрагмент так званого есею про мистецтво, де трапилося речення про чар шовковистої м’якості рис, вона викинула книжку у вікно, і це аж ніяк не риторичне перебільшення, а доконаний факт, факт, підтверджений тим, що вона мусила виділити певну суму на зшивання обкладинки книжки, яка, за її словами, вислизнула в неї з рук, хоч дві колеги з роботи бачили на власні очі, як, прочитавши речення про чар шовковистої м’якості рис, вона підняла збірку так званих есеїв про мистецтво правою рукою, замахнулась і викинула це речення разом із рештою речень цієї книжки у вікно, відчинене через серпневу спеку. Якщо ж про мене мова, то я, правду кажучи, ніколи не викидав книжки у вікно, але як людина, схильна до нападів люті, натрапляючи на речення, схожі на ті, що про чар шовковистої м’якості рис, часто-густо гамселив обкладинкою об стіл, гарчав, тупотів, а одного разу в присутності мого брата, який, на відміну від моєї дружини, не міг зрозуміти, як можна так перейматися збіркою есеїв про мистецтво, крім того, додаймо, що це людина, яка не здатна навіть зрозуміти, як можна перейматися мистецтвом як таким, а отже, треба до нього ставитися як до упослідженого, і саме так я до нього ставився й ставлюся далі, тож я пропустив його здивування повз вуха, тоді як моя дружина, загалом винятково поблажлива особа, сказала йому, що він не повинен ані словами, ані жестами, ані навіть найлегшим рухом брів озиватися про речі, яких він жодним чином не спроможний зрозуміти, що це, на жаль, величезна частина світу, яка була в нього назавжди відібрана так, як слухання йодлів — саме до такого злостивого порівняння вона вдалася — було відібране в глухого, а милування ландшафтами з оленями під час гону, за словами моєї дружини, було відібране в незрячого, однак потім, коли я заспокоївся, а мій брат і далі сидів мовчки, немовби замкнутий у собі, на стільці за столом у їдальні, вибачилася перед ним за свій вибух, сказавши, що якщо про неї мова, то вона прекрасно розуміє не лише биття обкладинкою об стіл і тупотіння, а й навіть різкіші реакції, що, певна річ, зовсім не задобрило мого брата, який і далі сидів вернуться
Герард тер Борх Молодший або Герард Терборх (1617–1681) — нідерландський художник-портретист, майстер жанрових картин.