замкнутим, за словами моєї дружини, і незабаром закінчив відвідини, що, зрештою, не були вдалими і загалом, і в цьому конкретному аспекті. Я переконаний, що ніхто в житті, можливо, за винятком Цеєтмаєра, не розумів мене так глибоко, як моя дружина, і ні з ким, як зі своєю дружиною, я не міг так чудово порозумітися, попри певні розбіжності в поглядах, тому я й нині часом подумки розмовляю з нею і часто їй кажу, що якби не взяв на свої плечі свого завдання, то енергійно, але болісно ліквідовував би негідників, що пишуть про чар шовковистої м’якості рис та інші речення, за які їх не лише не карають, а й, навпаки, нагороджують державними преміями та високими видавничими гонорарами за чергові томи так званих есеїв про мистецтво. Це вони, серед усіх інших, винні в тому, що люди відучилися зустрічатися з творами мистецтва, що навіть коли вони пересуваються Європою та рештою світу, туркочучи коліщатками валіз аеропортами, вокзалами, готельними коридорами, навіть коли вони стоять у довгих чергах перед виставкою «Геній Леонардо», перед виставкою «Пишнота Візантії — тисячолітня імперія», перед виставкою «Джакометті — життя і творчість», навіть коли купують нормальні та пільгові, шкільні й родинні квитки, хоча мають навички зустрічатися з музеєм, його вестибюлем, його музейною крамницею, його музейним кафетерієм і музейним паркінгом, самі не спроможні зустрітися з твором, по якому ковзають власним оком і скляним оком фотоапарата, як розсіяний знайомий, що проходить поруч вулицею, обводячи нас невидющим поглядом, після чого в музейній крамниці кидаються на бандани з твором, футляри для окулярів із твором, переносні попільнички з твором, пенали з твором, магнітики з твором, поштові картки у форматі А, В і С із твором, блокноти з твором, олівці з твором, парасольки з твором, горнятка з твором і блюдця з твором, свято вірячи, що те, по чому вони годину тому ковзнули власним оком і скляним оком фотоапарата, не зменшене на цих полицях і в цих кошиках, що завдяки різноманітним технікам друку, завдяки дигіталізації фотографій і новим технологіям NASA, які дають змогу надрукувати твір навіть у порожнечі, у повітрі, вони матимуть твір завжди біля себе: у сумці, у стійці для парасольок, на полиці буфета, що спілкуватимуться з твором, прикріплюючи магнітиком із твором список покупок на холодильнику, вирваний із блокнота з твором і записаний олівцем із твором, хоча кожна з цих речей є і буде тільки неспівмірним сурогатом, який із таким самим успіхом можна замінити візерунком у дрібну клітинку. Ніхто не засуджував мене більшою мірою, пригадав я, сідаючи в регіональний поїзд на станції Гетцманнсдорф-Вуллерсдорф, аніж так звані любителі мистецтва, я готовий закластися на місячну пенсію, точніше на те, що від неї щомісяця залишається після утримання сум судовим виконавцем у рахунок боргу в скарбницю трьох країн і чотирнадцяти музеїв та колекцій мистецтва, що талановитий соціолог зумів би наукою вивести формулу ненависті до Кривоклята, яка дала б змогу обрахувати її залежно від кількості зібраних предметів із візерунками мистецьких творів, де кожен футляр для окулярів із Венерою Урбінською[24], кожна попільничка з пейзажем Піссарро, а особливо кожна мильниця з Ренуаром на якийсь відсоток посилює рівень агресії та спонукає поділитися зі співрозмовниками низкою ідей вишуканих тортур, особливо з використанням дев’яностошестивідсоткової сірчаної кислоти, які в тих фантазіях вливалися мені, вводилися крапельницею, впорскувалися підшкірно й внутрішньом’язово практично в усі частини тіла, його органи й отвори. Вибухи сміху, вибухи сміху в залі судових засідань, коли я казав, що витвір мистецтва може нам щось дати, вибухи сміху зовсім відмінного, ніж той, яким сміються люди просто радісні, що сидять біля річки, їдять бутерброди й жартують про когось, хто внизу, біля самого берега, підстрибує на одній нозі, вовтузиться з черевиком, бо хоче його зняти й погуляти по воді, сміху зовсім відмінного за той, від якого болить діафрагма, бо напав заразний сміх від якоїсь дрібнички, навіть несмішної, але в цей момент, на ще незастеленому ліжку це спонукає до безперервного сміху, що народжується десь усередині, у теплих і глибоких сферах, навпаки, сміх ворожий, сміх як частокіл, як камінь, кинутий через усю залу в підсудного, як град каміння, але передусім, власне кажучи, як частокіл, націлений у слова, що можуть лише допомогти тим, хто ховається за частоколом, які насправді єдино можлива допомога, єдино можлива відсіч, на яку вони можуть розраховувати, сміх не тільки шалений і ворожий, а й, щиро кажучи, розпачливий у своєму шалі та ворожості, сміх, уживаний зовсім навпаки, не так, як варто використовувати сміх, сміх, що лине через усю залу — від найдальших рядів до найближчих, роззявлені роти, відкинуті голови, а в них — чорні печери, одна за одною, одна біля одної, сміх у відповідь на те, що я казав: мовляв, у часи, коли речі мало не цілковито втратили свою вартість, коли гроші, одержимість грішми, постійний грошовий обіг висмоктав із речей їхню колишню вартість, у часи, коли одяг розпадається на шмаття, роздирається, протирається вже після кількох одягань, хоч колись у плащі батька, зрештою, не конче навиворіт, ходив син, а потім ще онукам його переробляли на пальтечка; у часи, коли через місяць користування шухлядами в новому, щойно з фабрики, комоді їх неможливо ні відсунути, ні засунути, хоч колись комоди передавали в спадок через п’ятдесят, сто, сто п’ятдесят років, і не лише комод, виготовлений знаменитим майстром-столяром для радника двору, ні, простий селянський комод, що стоїть на веранді сільського будинку; в часи, коли гроші висмоктали міцність і солідність із пряжі, деревини, каміння, замінюючи їх усі дешевими підробками, витвір мистецтва залишається єдиною стабільною і незмалілою вартістю, усе ще виконаною з тією самою найвищого класу старанністю і майстерністю, із тих самих матеріалів найвищого класу, що й у часи їхніх дідів, прадідів, прапрадідів, але передусім я казав, що саме так вартісний твір може нам щось дати; оскільки всі ці люди, що розпачливо сміються, призвичаєні продавати й купувати, тобто брати, чи, точніше, тихцем підкрадати, тирити, але ніколи не давати, давання стикається з підозріливістю, особливо давання цілком безкорисливе, бо витвір мистецтва не має жодного інтересу в тому, що дає, дає беззастережно, щедро й не вимагаючи ні квитанції, ні довідки, ні розрахунку, ні повернення в зручний чи незручний для боржника термін, він дає, не створюючи жодного боргу, що стикається не лише з геть запеклою підозріливістю, а й із цілковитим нерозумінням і навіть ворожістю, оскільки якщо щось дається так щедро й задарма, то, вочевидь, воно точно не має цінності чи, можливо, навіть шкідливе, можливо, навіть, усупереч уявленням, створює борг, про який згадується десь дрібним шрифтом, на передостанній сторінці неписаної угоди; тому також у мене націлений сміх, націлений не лише в цій конкретній залі судових засідань на цьому конкретному процесі, а й фактично в кожному з процесів і в кожній залі судових засідань, де мене звинувачували, допитували й засуджували, до того ж вибухав він багато разів і багато разів линув від найдальших до найближчих рядів, але найбільше саме тоді, коли я казав про щедрість творів мистецтва, бо ніхто з цих сміхунів не міг зрозуміти, а передусім за жодні скарби вернуться
Венера Урбінська (італ. Venere di Urbino) — одна з найвідоміших картин Тиціана — італійського художника епохи Відродження. Нині зберігається в «Галереї Уффіці» у Флоренції.