одним тільки заради того, щоб не втратити всі, сподіваючись, що люди все-таки щось зрозуміють, але вони нічого не розуміють, Вони нічого не розуміють, погодився, знову пожвавившись, Цеєтмаєр, який уже досить довго не лежав на ліжку, а підвівся на подушках і сидів, високо спершись на них і кидаючи на стіну худу тінь свого високо посадженого черепа, авжеж, дорогий пане Кривокляте, вони зовсім нічого не розуміють, це очевидно, без жодних домислів, Я знаю, відповів я Цеєтмаєрові, я чимало разів пункт за пунктом пояснював усю свою теорію, ви пишете в газетах, казав я їм, а потім читаєте в газетах, говорите на телебаченні й слухаєте на телебаченні тільки про геть несуттєві риси твору, про його так звану фінансову вартість, подану в шилінгах, марках, євро чи доларах, яку взято зі стелі, Протестую, запротестував прокурор Ланґманн, вартість знищеного обвинуваченим майна на значну суму, тобто картини «Автопортрет» авторства Дюрера Альбрехта, подана, спираючись на думку експерта й так далі, Підгримую протест, підтримав протест суддя Трнкочі, а якщо навіть і не взято зі стелі, то взято з висновку експерта, що все одно, Протестую, запротестував прокурор Ланґман, Підтримую протест, підтримав протест суддя Трнкочі, Як-не-як, казав я, вона, на мою думку, геть несуттєва, оскільки ви випустили з уваги найсуттєвіше, а саме, якби дев’яностошестивідсоткова сірчана кислота, яка, на щастя, кажу це з певним полегшенням, казав я з певним полегшенням, порушила тільки лак, а не шари фарби й проїла картину аж до дошки, це позбавило вас зовсім не грошей, не банкнот, монет, зливків, акцій на біржі чи як ви там це зберігаєте, а твору, твору, який є незамінним, якого не замінить ні подана експертом сума, ні дворазове, триразове чи чотириразове збільшення цієї суми, взагалі жодна сума грошей не здатна замінити автопортрет Дюрера, не лише того в хутрі зі Старої пінакотеки в Мюнхені, а й навіть того дещо дженджикуватого з Прадо й тим більше того, можливо, менш популярного, але для мене найдосконалішого, який висить у Луврі і який, зрештою, думаю, що можу це нині визнати, був моєю первісною ціллю, нереалізованою з різних причин, здебільшого через докладний контроль біля входу на експозицію, хоч якби я міг вибирати, якби мав розкіш такого вибору, я точно хотів би облити автопортрет із Лувру, а не той зі Старої пінакотеки, навіть якщо він менш відомий за нього, однак усе це, казав я, несуттєві справи, важливішим є щось зовсім інше, отже, уявіть собі всі, пане суддя Трнкочі, пане прокуроре Ланґманне, що ви втрачаєте автопортрет Дюрера, будь-який, що ще вчора ви лягли в ліжко, навіть, можливо, і не думаючи про жоден з автопортретів Дюрера, але на підкірці тримаючи, що вони висять десь у безпеці — на стіні в Луврі, Прадо чи Старій пінакотеці, що завжди, якби ви цього потребували, можете сісти в автомобіль або літак і зустрітися з ним особисто, однак вранці ви прокидаєтеся, тільки щоб дізнатися, що автопортрет Дюрера — все одно який — перестав існувати, його немає, його не існує у фізичному сенсі, і хоча можна тішитися, що він існує в колективній пам’яті всіх, хто його бачив, що він був у них