ABBA, ні, вони знають, що не буде вже ані так званого нормального життя, ані так званої нормальної родини, ані так званої нормальної їжі, через що вони значно чутливіші до лікарів і навіть якщо й плекали наївні забобони щодо лікарської порядності та чесності, то дуже швидко орієнтуються у своєму реальному становищі. Так звані важкохворі мають симптоми, мають безліч симптомів, за які легкохворі, що завжди охочі розповідати лікарям про найменшу дурничку, віддали б усе, важкохворі, сплячи або йдучи коридором, переживають речі, від яких легкохворим волосся наїжачилося б не тільки на голові та карку, а й на литках, а коли їх запитає лікар, чи останнім часом не мали вони якихось особливих слабостей, вони усміхаються і знизують плечима або скаржаться всоте на якість їжі в їдальні, і це навіть на досвідчених лікарів діє так знеохочуюче, що складає залізний номер у наборі трюків кожного важкохворого, бо навіть найсильніший, найспритніший і схильний до жорстокості лікар відступає, слухаючи про холодні грудки в картопляному пюре й рівномірно сіру моркву з горошком, у якій горошок можна відрізнити від моркви лише за формою. Саме тому якраз легкохворі не отримують перепусток, чим, зрештою, не надто переймаються, позаяк переконані, що завдяки співпраці з лікарями за два-три тижні повернуться до свого нормального життя, нормальної родини й нормальної їжі; натомість важкохворі завдяки глибокому розумінню правил роботи лікарні та браку довіри до лікарів приховують усі симптоми, присвячують чимало часу й уваги доведенню своєї нормальності й таким чином майстерно камуфлюють свою хворобу, яку знають значно краще, якщо не сказати «інтимніше», ніж легкохворі, через що спроможні отримати перепустку набагато частіше, хоч, певна річ, і нечасто, незважаючи на те, яку в цій справі мають думку певні органи австрійської преси, що ніколи, мабуть, не вживають слова «часто» з такою пристрастю і з використанням таких прислівників, як тоді, коли повідомляють про перепустки для пацієнтів психіатричних лікарень. У моєму випадку найочевиднішим камуфляжем була останнім часом арт-терапія, саме та арт-терапія, яку я глибоко, пристрасно й віддавна ненавиджу, тобто художні заняття з доктором Паулем Іммерфоллем, так, відомим на весь світ доктором Паулем Іммерфоллем, так, веснянкуватим, вродливим лікарем, телевізійним експертом із психічного здоров’я, оскільки на телебаченні не можна бути експертом із психічних хвороб, а лише експертом із психічного здоров’я, таким собі Паулем Іммерфоллем, що має вигляд втікача зі зйомок медичного серіалу, в неодмінних окулярах із золотими оправами, співавтором багатьох меморіальних книжок із нагоди дев’яносторіччя іншого відомого на весь світ доктора, прикрасою багатьох наукових конференцій, а також автором і співавтором численних наукових праць, у яких — із проникливістю, за власною думкою і думкою колег, рідкісною навіть серед лікарів-психіатрів, які, за власною думкою і думкою колег, мають надзвичайну проникливість — досліджував проблематику лікування за допомогою мистецтва. У розумінні доктора Пауля Іммерфолля, а також його колег, лікування за допомогою мистецтва спирається на творення мистецтва, тобто на обклеювання картону кольоровими смужками, ліплення безформних шмарклів із солоного тіста або глини, дряпання по недорогому паперу недорогою восковою крейдою або так само недорогими олівцями, про що я згадую, бо жодне мистецтво не допускає браку поваги до інструментів, тоді як лікарі-спеціалісти з мистецької терапії не мають до інструментів жодної поваги, що випливає, певна річ, із того, що вони не мають жодної поваги до своїх пацієнтів, а тому купують їм найдешевші крейди й найдешевші олівці, а також найдешевший папір і найдешевші акварельні фарби, які вони розводили б із найдешевшою водою з крану, якби лише вода з крану поділялася на дорожчу й дешевшу, а це тому, що всупереч проголошуваному ними вони вважають своїх пацієнтів не митцями, а партачами, які витрачають крейду, папір і солоне тісто, придбані з уже й так переобтяженого, що вони неодмінно згадують, і так уже переобтяженого бюджету лікарні. Отже, що типове для лікарів, тих, що здобули найбільшу славу, славу світової ваги, розповідаючи про свій досвід із