[48], за часів моєї дружини, пам’ятаю, у так званій залі Бордоне висів «Сивобородий чоловік» Тінторетто, а навпроти нього стояла оббита оксамитом лавка, ми, бувало, сиділи на тій лавці з моєю дружиною, яка з особливим пієтетом ставилася до «Сивобородого чоловіка» й полюбляла зустрічатися із «Сивобородим чоловіком» і так далі, однак нині, певна річ, «Сивобородий чоловік» віддавна не висить у залі Бордоне, яка перестала бути залою Бордоне, і ніхто з охоронців не знає, де так звана колишня зала Бордоне, а де висить «Сивобородий чоловік» Тінторетто, я запитую трьох по черзі, і жоден із них не знає, жоден із них нічого не знає, геть нічого, вони ведуть мене до зовсім іншого портрета Тінторетто тільки тому, що на ньому зображений чоловік, і цей чоловік має бороду, звичайно ж, сиву, Це адмірал Веньєр[49], кажу я, Але в нього сива борода, протестує охоронець, я даю і собі, і йому спокій, блукаю черговими залами, усе попереносили, врешті-решт, знаходжу «Сивобородого чоловіка» в невеличкій бічній залі, де немає жодної лавки. А може, думаю я, може, не італійці й іспанці, може, переміститися на північ від Альп, може, на північ від Альп зникне моя нерішучість, може, я наберуся рішучості, якої не втратив би, якби не цей постійний рух картин, певна річ, спричинений музейниками, бо свідчить про сенс їхнього існування, зрештою, якби не перевішування картин, який був би сенс видавати більшості музейників платню, їхні зарплати залежать тільки від перевішування картин, але це добра ідея, можливо, по той бік Альп я й справді, врешті-решт, на щось наважуся, зрештою, ніколи досі перехід через Альпи не був таким приємним, ні за Ганнібала, ні за Наполеона їх не переходили в таких чудових умовах, воістину кав’ярняних, зрештою, перехід Альп Наполеоном ми маємо на доданій картині Давіда[50], надутий вітром плащ, скута кригою земля, а я, ось, ні кіньми, ні тягнучи або штовхаючи гармату, переходжу, хоч і пенсіонер, вільним кроком під саме склепіння, через середину кав’ярні. Сама ідея цієї кав’ярні відразлива, авжеж, нема нічого огиднішого в музеях і колекціях мистецтва, ніж музейні кав’ярні, тож нічого дивного, що так звані любителі мистецтва надзвичайно їх обожнюють, так звані любителі мистецтва, які кажуть про себе, що могли б їсти мистецтво ложками, насправді можуть їсти ложками лише тістечка й торти, ще й сидячи всередині великого цісарського торта, однак моїй дружині та мені жодного разу за одинадцять років подружнього життя не судилося поїсти торта в музейній кав’ярні, навпаки, ми розмовляли численну кількість разів про те, що музейні кав’ярні слід було б замінити музейними їдальнями, що зустріч, справжня зустріч із твором, фізично виснажлива, беззастережно вимагає поновлення життєвих сил, тому замість усіх цих виделочок, що дзвонять об порцелянові блюдця, треба запровадити солідні прибори й солідні страви, вимести торти й занести страви, за словами моєї дружини, поживні страви замість тістечок, але на заскленому, підсвітленому прилавку, звичайно ж, фруктовий торт і маковий торт, торт із шоколадним мусом і трюфельний торт, яблучний струдель і торт Захера, і торт Естергазі, і наполеон, і моцартівська бомба, вся нестерпно глазурована Австрія в меню, десерт для Меттерніха, героя лицемірства та нещирості, цієї австрійської консерви, певна річ, зі здуттям, далі — дещиця відшліфованої мадярщини, солідний доважок помпезного католицизму й вишенька на торті — моцартівська бомба, але, звичайно ж, бомба з викрученим запальником, Моцарт, далекий від справжнього, гіркого, вимученого стражданням, розумінням страждання, навпаки, Моцарт, позбавлений жала, дивертисментний, пересолоджений центнерами цукру, жодної поживної, солідної страви, лише маса для закупорки артерій; під цим нестерпним, цілком дрібно-міщанським склепінням, обклеєним монограмами, гербами — моє, моє, моє, я, я, я — всередині іменинного торта, який є навмисне приватним, ці дрібноміщанські насолоди — цукор і жир — не для того, щоб набратися сил на наступні зустрічі з картинами, на наступні, зізнаймося щиро, війни, бо інколи це справжні війни, з картинами, а щоб вернуться
Ганс Мемлінґ (1433/1435-1494) — найбільший фламандський живописець другої половини XV століття.
вернуться
Йдеться про портрет 86-го венеціанського дожа, адмірала та дипломата Себастьяна Веньєра пензля Тінторетто.
вернуться
Жак-Луї Давід (1748–1825) — французький живописець, представник Просвітництва та класицизму.