тому, підкреслював я, показуючи навколо, що мало щось означати, хоча, по суті, не означало нічого. Однак для доктора Шобера було явним знаком моєї метаморфози, що у відповідний момент відчинило переді мною браму Медичного центру «Замок Іммендорф», яку охороняли Длугий і Ауербах, браму, зазвичай щільно зачинену, але яку відчиняли не так ключем, як відповідним підписом головного лікаря доктора Ганса Арніма-Кельманна на відповідній перепустці, і таким чином відчинило переді мною також віконце каси на станції Гетцманнсдорф-Вуллерсдорф і чергові віконця, двері вагонів, купе, врешті-решт, двері Старої пінакотеки в Мюнхені, де на мене вже чекав «Автопортрет» Дюрера. Потім, певна річ, лікарня, судовий процес, ув’язнення і знову лікарня, цього разу зовсім інша, де я протягом чотирьох років поглиблював методи психоаналізу в класичному фройдистському варіанті, обстежуючи одну досвідчену лікарку, на якій я випробовував найрізноманітніші історії про дитячу загальмованість, комплекси травм, реальних або вигаданих, а також здорову дозу сексуальних ліків, із чого щонайменше півроку ми присвятили на з’ясування, чи обливання кислотою картин було символічною еякуляцією та чи в момент цієї символічної еякуляції я відчував геть несимволічне сексуальне збудження, що, врешті-решт, привело мене спочатку за браму лікарні, потім до невдалого експерименту з «Жінкою з перловим намистом» у Берліні та до невдалої поїздки до Лондона, коли я, несила вибрати між «Венерою і Купідоном» Веласкеса та «Подружжям Арнольфіні», врешті-решт, вийшов із National Gallery ні з чим і ні з чим переплив Ла-Манш, врешті, до вдалого експерименту з «Оплакуванням Христа» Мантеньї, що, своєю чергою, знову привело мене до арешту, жахливого італійського процесу й так далі. Крім того, коли я потрапляв до лікарні, до мене жодного разу не поверталося те, що я знав із молодості, тобто страхи, паралітичні страхи, галюцинації, судоми, напади, справжні, а не вигадані тики, тепер я був щоразу просто ідеально здоровим, бо важило тільки завдання, і в перерві між його виконанням, його примусово порізаним на шматки виконанням я набирав ендоспорної форми, наче комаха в сплячці, наче ховрах, що засинає на зиму, не робив нічого, що не було безпосередньо пов’язане із завданням, тобто звільненням із Медичного центру «Замок Іммендорф», придбанням сірчаної кислоти й новим наближенням до якогось шедевра. І цього разу, як і завжди, я обрав вихід з ув’язнення, а свободу мені принести мала відразлива для мене самого, просто вульгарна пристрасть, із якою я ставився до всіх курсів терапії зайнятістю, тією мірою, що доктор Іммерфолль, попри те що особисто мене не жалував, просто не міг нахвалитися моїм незвичним старанням, моїми перебуваннями в залі після курсів і реалізацією додаткових праць, для власного задоволення, як я казав, хоч мало речей завдавало мені так багато неприємності, ніж перебування з бандою кретинів в одній залі з настільки огидними людьми, як машиніст з Амштеттена чи дружина аптекаря з Браунау-ам-Інна, а крім того, вдавання, що поділяєш їхній так званий творчий ентузіазм, який, певна річ, не мав нічого спільного з творчістю, оскільки ні машиніст з Амштеттена, ні дружина аптекаря з Браунау-ам-Інна не мають у собі ні на гріш творчої сили, займаються в найкращому разі переробкою, тобто з одних речей роблять інші, з паперу для акварелі, найдешевшого, зрештою, з найдешевших акварельних фарб і з води як такої вони роблять так звані акварелі, які, однак, далі є лише фарбою на папері, нічим більше, у найкращому разі так звана акварель дружини аптекаря з Браунау-ам-Інна з однаковим успіхом могла набрати форми аркуша паперу, на якій стоять миска з водою і слоїк із фарбою, бо те, яким чином вода й фарба були розмазані по паперу, нічого не додає, навпаки, я сказав би, що знищує певну просту красу чистого аркуша, чистої води й чистого барвника в слоїку. Нічого кращого не можна сказати про машиніста з Амштеттена і його так звані роботи, хоч це радше антироботи, що були наслідком найгірших духовних лінощів, ходіння лінією найменшого опору, геть відразливої поступливості перед усім, до чого призвичаєний; бо якщо ми іноді говоримо про твори, що вони є